Лист на небо. БЛОГ Римми Філь, координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
«Це мій дім. Він рожевий. Тому що я люблю рожевий. А ось мама стоїть. І я. А це дим із труби. Він чорний, але не страшний. Він із труби йде тому, що ми з мамою смачне печемо. Ну, пиріжки якісь, наприклад. А це я пишу мамі. Так, я їй пишу, що я її буду слухатися, що я її люблю дуже-дуже, нехай тільки вона повертається з неба. Цей лист потрібно віднести в храм, і тоді мама його прочитає. Вона ж – зірочка на небі. І мене бачить», – говорить дуже розважливо Міланочка, тільки ще не вимовляє «р». Вона так детально описує свій малюнок-лист, з такою любов’ю, а ми, дорослі дядьки й тітки, стоїмо і плачемо...
Історію Мілани з Маріуполя знають багато хто. Тоді, під час страшного обстрілу мікрорайону Східний у січні 2015 року, загинула 31 людина, а 117 дістали поранення.
Трирічну Мілану мама Оля закрила собою, тільки ніжка була не прикрита. Ніжку відірвало. Мама загинула миттєво. Міланка повзла і кричала: «Маму врятуйте! У неї кров!»
Потім були реанімація і важкий стан. З Маріуполя дівчинку на реанімобілі везли до Києва, але через критичний стан Міланії лікарі вважали, що до Києва вона не доїде, і прийняли рішення залишити дитину в Дніпропетровську. У Дніпропетровську лікарі вже не раз рятували поранених дітей. Міланочку чекали складні багатогодинні операції, довга реабілітація. Дівчинка була в дуже тяжкому стресі, вона боялася кожного гучного звуку і відразу ж ховалася під ковдру – у свій будиночок. З нею працювали психологи, крок за кроком, по міліметру виводячи дитини зі стану шоку. Малій потрібно було звикнути до нової себе – з новою ніжкою-протезом…
Скільки людей відгукнулося на трагедію в Маріуполі! Здавали кров, несли ліки, гроші. Від самого початку підключився Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Підключився повністю – і ресурсами, і душею. Довге лікування, психологи, реабілітація, знову і знову лікування. Бабуся-мама тепер знає дівчаток з «адрески» на імена.
Протезували дитину за німецькою програмою, у Києві, у фірмі «Ортотех-Сервіс» – одній із майстерень Фонду Фрітца Кройцера. Зараз у неї вже третій протез, його поставили на цілий рік. Міланка росте швидко, тому й міняти протези потрібно постійно.
Ольга й Міланка живуть тепер у Києві. До Маріуполя повертатися психологи не рекомендують – дуже глибока рана в душі дівчинки. Вона постійно думає про маму, малює їй і пише…
А ще вона ходить у дитячий садок на пару годинок. Залишати надовго бабуся боїться, та й вихователям страшно з такою особливою дівчинкою.
Міланка дійсно особлива дитина. Вродлива, весела, непосидюча – носиться як комета, регоче. Важко уявити, через що довелося пройти цій маленькій красуні у свої три роки.
Міланії дали статус інваліда дитинства. Статус дітей війни в Україні зараз не присвоюють. Ось і виходить, що постраждалі діти є, війна теж є, а статусу немає.
За офіційними даними ВООЗ, за час воєнного конфлікту на Донбасі були поранені 186 дітей. У базі Гуманітарного штабу зареєстровано 163 поранені дитини. Більшість із них потребують тривалого лікування та відновлення. Для таких діток із березня цього року Штаб Ріната Ахметова відкрив програму реабілітації. 57 дітей отримали допомогу в межах програми в трьох найкращих санаторіях України. 53 дитини пройшли курс реабілітації, четверо отримали технічні засоби реабілітації – протез для ноги, ортез для руки, орбітрек, велотренажер.
60% дітей, які звернулися по допомогу до Штабу, – жителі непідконтрольних територій. Ще 40% – переселенці й жителі «сірої зони». Більшість дітей із Донецька, Маріуполя, Авдіївки, Краматорська.
Кожна історія поранених дітей – це страшна історія. Це всесвітня трагедія. Є діти, яких буквально витягли з того світу. Витягли професіоналізм лікарів, допомога Гуманітарного Штабу, небайдужість людей.
Багато хто знає історію авдіївського хлопчика Владика Потіна, у якого осколок пошкодив 60% головного мозку. Лікарі вважали мізерними його шанси вижити. А хлопчик не тільки вижив, але ходить у школу й поступово повертається до нормального життя.
Так само, «без шансів», у глибокій комі був Андрій Босенко. У вересні 2014 року в Зугресі семеро школярів підірвалися на міні. Два хлопчики загинули на місці. Ще п’ятеро дістали поранення. Андрій був найважчий і безнадійний, з важкою черепно-мозковою травмою. Штаб із моменту поранення й досі супроводжує Андрія.
18-річна Катя Уманець з Антрацита була обстріляна на зупинці козаками в листопаді 2014 року. Одна куля зачепила праву половину грудної клітки, черевної порожнини і вийшла навиліт. Завдяки придбаним ортезам, дівчина може самостійно стояти з підтримкою й це перший крок до того, що вона зможе самостійно пересуватися.
А курс реабілітації від Штабу в санаторії допоміг дівчині в розробці опорно-рухового апарату.
11-річний Діма Павленко з Іловайська дістав страшне поранення 13 серпня 2014 року. Сім’я переїхала в будинок до бабусі, тому що там було підвальне приміщення, де можна було сховатися від обстрілів. Сім’я весь час проводила в підвалі. Виходили, коли було спокійно, щоб приготувати їжу. Останнім часом часто було чути вибухи та свисти, але коли настало затишшя, вся сім’я вийшла на вулицю, і раптом несподівано пролунав хлопок, після якого все навколо стало зруйнованим: будинок, підвал, кухня. Батько знайшов сина з відірваною ногою, відірвало ногу й бабусі. Хлопчик закрив собою сестру й цим врятував її. Гуманітарний штаб придбав якісний протез. Тепер дитина може не тільки ходити сходами, але навіть їздити на велосипеді.
Скажете, що це історії з минулого, про які вже багато сказано й написано, що досить вже про них розповідати? Та ні ж, війна ще не закінчена, а її лічильник продовжує холоднокровно фіксувати нові жертви.
Шестирічна Софійка з Макіївки саме зараз перебуває у важкому стані в лікарні Донецька. У неї серйозні пошкодження обличчя в результаті поранення. Її тато загинув. Це сталося всього тиждень тому.
Декількома днями раніше в селі Плугатар Біловодського району Луганської області (селище далеко від лінії фронту і вважається безпечною територією) 13-річний Ваня біля дитячого садка знайшов бойовий патрон і вирішив зробити з нього медальйон. Коли спробував продірявити боєприпас, стався вибух. Вані відірвало пальці лівої руки, осколками пошкоджено порожнину живота.
До таких випадків терміни давності не застосовуються, адже постраждалим дітям доведеться тепер усе життя жити з їхніми травмами й болем спогадів.
Зараз, за даними міжнародних організацій, понад 500 тисяч дітей проживають на непідконтрольних територіях і вздовж лінії зіткнення. А це означає, що вони можуть у будь-який момент стати новими жертвами цієї війни.
...
Міланка з бабусею йдуть у дельфінарій. Вона дуже любить дельфінів. Міланка взагалі любить усе і всіх. Не повірите, але вона дуже любить бігати. Дівчинка підстрибом біжить вулицею. Маленька дівчинка, яка пережила величезне горе. У ній стільки оптимізму, у ній такий внутрішній стрижень, що не кожен дорослий таку силу має. І я чомусь вірю, що її мама там, на небі, обов’язково прочитає її листи. І зробить усе, щоб її дівчинка була щаслива тут, на землі.
ДЖЕРЕЛО
