Лінія дотику починається там, де закінчуються наше співчуття людей, які живуть за нею. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ, для LB.UA
У ці вихідні на конференції «Донбас — Україна. Порядок денний», яка проходила у Слов’янську, Тетяна Огаркова, професор Києво-Могилянської академії, сформулювала своє уявлення про те, де проходить лінія зіткнення на Донбасі. Я не зможу передати дослівно, але зміст був таким: «лінія зіткнення проходить не там, де встановлені останні українські блокпости, а там, де закінчується наше співпереживання, співчуття до людей, які там живуть».
Співчуття — це здатність відчувати, як хтось інший, точніше — разом із ним. Здатність співпереживати. Я не знаю, чи здатна співпереживати держава, як машина, але люди точно здатні, а для гуманітарних організацій і місій співпереживання — основа основ. Зараз міжнародні та українські гуманітарні організації намагаються не завдяки, а всупереч надавати допомогу людям, які перебувають за лінією дотику — виконувати свою гуманітарну місію. Співпереживати. Похилого віку, дітям, інвалідам, лежачим хворим. Але щодня допомагати стає дедалі складніше: економічна блокада, складна система оформлення документів на гуманітарні вантажі, обстріли, які тривають…
Місяць тому, 6 червня Гуманітарний штаб Ріната Ахметова звернувся до української влади з трьома простими практичними пропозиціями, здатними вирішити ситуацію, що склалася, і не залишити жінок, дітей і старих, які потрапили в біду, без вкрай необхідних їм продуктів і медикаментів.
По-перше, ми запропонували повністю відокремити гуманітарні колони від усіх інших видів перевезень. Через створення спеціалізованих пропускних пунктів або створення окремого митного терміналу для гуманітарних вантажів у Маріуполі, на базі ринку «Азовський». По-друге, ми запропонували ввести у штаб АТО окремого представника від усіх міжнародних і гуманітарних організацій. Який буде в оперативному режимі забезпечувати взаємодію між українською владою й гуманітарним сектором. По-третє, ми попросили в максимально оперативному режимі розробити й ухвалити у Верховній раді профільний закон про надання гуманітарної допомоги в умовах військових дій. Який встановлює прозорі та єдині для всіх правила замість режиму ручного управління з кнопками «заборонити» й «дозволити».
Ці пропозиції були підтримані міжнародними гуманітарними організаціями — ООН, Червоним Хрестом, ЮНІСЕФ та багатьма іншими, що мають ті ж проблеми з доставлянням гуманітарної допомоги через українські блокпости й неодноразово звертаються з такими ж ініціативами до української влади. До того ж, їх загалом підтримали, принаймні на словах, і самі представники влади. І ми були раді почути обіцянки виділити окремі пункти пропуску і створити «зелений коридор» для гуманітарних вантажів спочатку від Прем’єр-міністра та профільного Віце-прем’єра, а потім і від Президента України. І не тільки обіцянки, але й публічні доручення цілій низці органів державної влади в максимально стислі терміни розв’язати це питання у взаємодії з гуманітарними організаціями. Ми дуже сподіваємося, що ці обіцянки й доручення не залишаться порожніми словами і їх реалізація не зупиниться на неповороткій бюрократичній машині й апаратних іграх.
Поки ж ситуація практично не змінюється. Так, гуманітарні вантажі почали знову пропускати через лінію дотику. Люди, після двотижневої перерви, знову можуть отримувати продукти, медикаменти та засоби гігієни. Спасибі за це велике — я говорю про це без жодної іронії. Але це, як і раніше, відбувається в ручному режимі й після багатогодинного очікування на блокпостах. Ці самі блокпости, як і раніше, є вузьким «пляшковим горлечком», що серйозно обмежує постачання гуманітарної допомоги. І справа не в митниках або військових — вони роблять усе, що можуть. Справа у процедурах і низькій пропускній здатності блокпостів.
Вимушено дотримуючись принципу «порятунок потопельників справа рук самих потопельників» ми почали проводити консультації з ООН і Червоним Хрестом щодо розробки погодженого графіка перетину пропускних пунктів. Щоб максимально скоротити час стояння гуманітарних вантажів у загальній черзі і прискорити їх доставляння нужденним людям.
Ці консультації тривають і, не сумніваюся, дуже скоро погоджений графік з’явиться й почне працювати. Ми будемо витрачати трохи менше часу й нервів, а люди почнуть отримувати трохи більше допомоги. Це добре, але цього явно недостатньо. Для принципового розв’язання всіх проблем із доставлянням гуманітарних вантажів нам буде потрібна не тільки добра воля, а і практична допомога з боку держави. Тому ми дуже сподіваємося, що цього разу слова її представників не розійдуться з ділом, що доручення Президента і Прем’єра будуть виконуватися так само оперативно, як ідуть наші консультації з ООН і Червоним Хрестом, а принцип «порятунок потопельників справа рук самих потопельників» залишиться далеко в минулому.
ДЖЕРЕЛО
