Гаряча лінія 0800509001
ua
ua

Лінія дотику починається там, де закінчуються наше співчуття людей, які живуть за нею. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ, для LB.UA

07.07.2015

У ці вихідні на конференції «Донбас — Україна. Порядок денний», яка проходила у Слов’янську, Тетяна Огаркова, професор Києво-Могилянської академії, сформулювала своє уявлення про те, де проходить лінія зіткнення на Донбасі. Я не зможу передати дослівно, але зміст був таким: «лінія зіткнення проходить не там, де встановлені останні українські блокпости, а там, де закінчується наше співпереживання, співчуття до людей, які там живуть».

Співчуття — це здатність відчувати, як хтось інший, точніше — разом із ним. Здатність співпереживати. Я не знаю, чи здатна співпереживати держава, як машина, але люди точно здатні, а для гуманітарних організацій і місій співпереживання — основа основ. Зараз міжнародні та українські гуманітарні організації намагаються не завдяки, а всупереч надавати допомогу людям, які перебувають за лінією дотику — виконувати свою гуманітарну місію. Співпереживати. Похилого віку, дітям, інвалідам, лежачим хворим. Але щодня допомагати стає дедалі складніше: економічна блокада, складна система оформлення документів на гуманітарні вантажі, обстріли, які тривають…

Місяць тому, 6 червня Гуманітарний штаб Ріната Ахметова звернувся до української влади з трьома простими практичними пропозиціями, здатними вирішити ситуацію, що склалася, і не залишити жінок, дітей і старих, які потрапили в біду, без вкрай необхідних їм продуктів і медикаментів.

По-перше, ми запропонували повністю відокремити гуманітарні колони від усіх інших видів перевезень. Через створення спеціалізованих пропускних пунктів або створення окремого митного терміналу для гуманітарних вантажів у Маріуполі, на базі ринку «Азовський». По-друге, ми запропонували ввести у штаб АТО окремого представника від усіх міжнародних і гуманітарних організацій. Який буде в оперативному режимі забезпечувати взаємодію між українською владою й гуманітарним сектором. По-третє, ми попросили в максимально оперативному режимі розробити й ухвалити у Верховній раді профільний закон про надання гуманітарної допомоги в умовах військових дій. Який встановлює прозорі та єдині для всіх правила замість режиму ручного управління з кнопками «заборонити» й «дозволити».

Ці пропозиції були підтримані міжнародними гуманітарними організаціями — ООН, Червоним Хрестом, ЮНІСЕФ та багатьма іншими, що мають ті ж проблеми з доставлянням гуманітарної допомоги через українські блокпости й неодноразово звертаються з такими ж ініціативами до української влади. До того ж, їх загалом підтримали, принаймні на словах, і самі представники влади. І ми були раді почути обіцянки виділити окремі пункти пропуску і створити «зелений коридор» для гуманітарних вантажів спочатку від Прем’єр-міністра та профільного Віце-прем’єра, а потім і від Президента України. І не тільки обіцянки, але й публічні доручення цілій низці органів державної влади в максимально стислі терміни розв’язати це питання у взаємодії з гуманітарними організаціями. Ми дуже сподіваємося, що ці обіцянки й доручення не залишаться порожніми словами і їх реалізація не зупиниться на неповороткій бюрократичній машині й апаратних іграх.

Поки ж ситуація практично не змінюється. Так, гуманітарні вантажі почали знову пропускати через лінію дотику. Люди, після двотижневої перерви, знову можуть отримувати продукти, медикаменти та засоби гігієни. Спасибі за це велике — я говорю про це без жодної іронії. Але це, як і раніше, відбувається в ручному режимі й після багатогодинного очікування на блокпостах. Ці самі блокпости, як і раніше, є вузьким «пляшковим горлечком», що серйозно обмежує постачання гуманітарної допомоги. І справа не в митниках або військових — вони роблять усе, що можуть. Справа у процедурах і низькій пропускній здатності блокпостів.

Вимушено дотримуючись принципу «порятунок потопельників справа рук самих потопельників» ми почали проводити консультації з ООН і Червоним Хрестом щодо розробки погодженого графіка перетину пропускних пунктів. Щоб максимально скоротити час стояння гуманітарних вантажів у загальній черзі і прискорити їх доставляння нужденним людям.

Ці консультації тривають і, не сумніваюся, дуже скоро погоджений графік з’явиться й почне працювати. Ми будемо витрачати трохи менше часу й нервів, а люди почнуть отримувати трохи більше допомоги. Це добре, але цього явно недостатньо. Для принципового розв’язання всіх проблем із доставлянням гуманітарних вантажів нам буде потрібна не тільки добра воля, а і практична допомога з боку держави. Тому ми дуже сподіваємося, що цього разу слова її представників не розійдуться з ділом, що доручення Президента і Прем’єра будуть виконуватися так само оперативно, як ідуть наші консультації з ООН і Червоним Хрестом, а принцип «порятунок потопельників справа рук самих потопельників» залишиться далеко в минулому.

ДЖЕРЕЛО