Лікуючи душі. БЛОГ Дар’ї Касьянової для lb.ua

Хлопчик, 7 років. Щоночі йому сниться, як помирає мама, він кличе на допомогу, але навколо нікого, одні пожежі. Він прокидається й довго не може заснути. Ця дитина живе на одній із наших баз відпочинку для вимушених переселенців. Після обстрілу рідного міста дитина почала заїкатися, боїться виходити на вулицю. І саме зараз, вже в безпеці, вона найбільше боїться спати. Такі історії ми постійно читаємо у звітах психологів, які працюють із дітьми переселенців.

Ось вже другий місяць Гуманітарний штаб при Фонді Ріната Ахметова займається організацією психологічної допомоги дітям, які виїхали із зони військових дій у Донецькій і Луганській області. І я хочу висловити величезну подяку всім фахівцям-психологам, які беруть участі в цій програмі, і поділитися кількома спостереженнями й міркуваннями.

По-перше, психологічна допомога та психологічна підтримка дуже потрібні. Потрібні не менше, і навіть більше, ніж будь-які інші види допомоги — доставляння продовольства, ліків, теплого одягу, допомога в розміщенні та облаштуванні на нових місцях. Саме кваліфікована психологічна допомога допомагає дітям і дорослим подолати шок, тривогу, агресію чи апатію й навчитися знаходити ресурси для нового життя.

По-друге, наданням психологічної допомоги постраждалим від війни дітям мають займатися кваліфіковані психологи, лікарі та педагоги. На жаль, в Україні фахівців, які вміють відповідально працювати з наслідками посттравматичного синдрому, дуже небагато. Тому наш Гуманітарний штаб змушений був паралельно розпочати роботу над новим проектом, спрямованим на підготовку таких фахівців.

По-третє, психологічна допомога має бути регулярною, а не спорадичною. Тільки так можна завоювати довіру дітей і домогтися позитивного результату. І, навпаки, наша практика неодноразово показувала, що будь-які перерви в заняттях, особливо на ранніх етапах і особливо в підлітків, викликали ще більшу недовіру, агресію і звинувачення у зраді.

По-четверте, психологічна допомога має поєднувати індивідуальні консультації та групові заняття. Індивідуальні консультації допомагають виявити, визначити й обговорити те, що дитина не може й не хоче виносити на загальне обговорення. А групові заняття дозволяють працювати зі страхами і тривогами дітей у найбільш комфортному для них форматі. А також змінити середовище, у якому діти живуть і спілкуються.

По-п’яте, і це дуже важливо, потрібно займатися не тільки з дітьми, але і їхніми батьками. Які здатні повернути дітям втрачене почуття безпеки навіть далеко від дому і звичних обставин. Практика показує, що найбільшого результату вдається досягти тільки в разі залучення та активної участі батьків. І, навпаки, найважчі випадки виникають тоді, коли батьки категорично й навіть агресивно відмовляються від будь-якої психологічної допомоги й не йдуть на контакт із психологами, педагогами та лікарями.

По-шосте, психологічну підтримку дітям, які пережили війну, мають надавати не тільки їхні батьки та кваліфіковані психологи, а і всі інші, з ким вони стикаються. Вихователі дитячих садків, шкільні вчителі, лікарі поліклінік, соціальні працівники, навіть батьки інших дітей, з якими вони навчаються в одному класі, ходять в одні гуртки та спортивні секції. Як мінімум, через прояв і виховання почуттів терпимості та взаємоповаги, які ми, на жаль, почали втрачати останнім часом.