Лікування Україною. БЛОГ журналіста Анни Хрипункової
Україна повернеться в Донбас.
Надія на це з’явилася після заяви Президента Петра Порошенка, який в інтерв’ю телеканалу «Україна» цілком виразно висловив зацікавленість керівництва країни в розв’язанні катастрофічної гуманітарної ситуації, що склалася на окупованих територіях Донеччини. Те, що турбувало й засмучувало донеччан упродовж усіх останніх місяців, нарешті, узяли до уваги. Влада заявила, що зацікавлена у відновленні регіону, зруйнованого проросійськими бойовиками, і це потрібно не для того, щоб «підплатити» терористам або «приманити» їхніх прихильників. Це потрібно для того, щоб і сам Донбас теж повернувся до України, а іншого шляху в регіону, здається, немає.
«Україна насамперед зацікавлена в тому, щоб гуманітарна ситуація на Донбасі була розв’язана. Ми перші поставили питання про те, щоб забрати людей зі зброєю та розв’язати питання щодо забезпечення життєдіяльності регіону», — заявив глава держави.
Якщо слова Петра Порошенка втіляться в реальність, це буде найважливішим кроком до того, щоб дійсно захистити українців, які залишилися на тимчасово не підконтрольних Україні територіях, забезпечити їх усім, чого вони були позбавлені. Але найголовніше — це може стати результативними ліками для них. Ліками під назвою «Україна».
Ще на етапі закликів «почути Донбас» багато хто говорив про те, що країна не зможе жити без цього регіону. Сьогодні на порядку денному інша теза: не тільки Донбас потрібен Україні, але й України потрібна Донеччині. Причому потрібна життєво. Без неї окупованим територіям не вижити. І справа тут не в меркантильних міркуваннях.
Так, мирним жителям, що залишилися заблокованими у своїх обстрілюваних містах, де залишається дедалі менше грошей, дедалі менше продуктів, дедалі менше спогадів про те, який там було життя лише рік тому, зараз як ніколи потрібна допомога. Її надають тільки благодійні організації — наприклад, Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, Червоний хрест, кілька благодійних фондів та міжнародних організацій. Коли влада країни говорить про відновлення Донбасу, вона фактично відкрито визнає гостру потребу й важливість цієї допомоги. Однак водночас варто визнати, що зусиль одних тільки благодійників недостатньо. Навіть найпотужніші організації на зразок того ж Гуманітарного штабу часто не можуть пробитися крізь заблоковані кордони постраждалих регіонів і доставити їхнім жителям усе необхідне. Навколо волонтерської допомоги раз у раз спалахують скандали, гуманітарні рейси то блокують, то підозрюють у подвійній грі. У результаті страждають найбільш незахищені — ті, хто залишається в Донецьку без засобів до існування.
І так триватиме доти, поки кошти й товари, що спрямовують на допомогу жителям Донецького регіону, постачатимуться туди без участі самої України. Щойно країна не просто відкрито заявить, що жителі Донеччини — як і раніше її громадяни (це фактично вже зробив Президент), а й візьме на себе створення умов для надання допомоги, спекуляцій на гуманітарних питаннях поменшає. Щойно зусилля благодійних і волонтерських організацій будуть об’єднані під егідою України, зникне будь-яка можливість розмірковувати про те, що в «гуманітарних» вантажівках насправді їдуть не пачки з гречкою, а зброя й одяг для бойовиків. Це і спростить доставляння допомоги в регіон, і зніме частину проблем, пов’язаних із його «блокадою», і знизить градус напруженості в і без того роз’єднаній країні, і дійсно дозволить допомагати нужденним.
Втім, слова про те, що Донбасу потрібна Україна, не зводяться виключно до постачання харчування, ліків, речей першої необхідності тощо. Мовиться не тільки про фізичне виживання, а й, якщо можна так висловитися, моральне. Незважаючи на провокаційні ролики про те, що в Донецьку та інших містах усі, як і раніше, прагнуть якщо не до Росії, то до «незалежності» від України, насправді дуже багато громадян вже давно оцінили всі «принади» існування в «молодих республіках» і вже точно не хочуть, щоб ці «принади» стали їхнім безальтернативним майбутнім. Багато хто вже відкрито говорить: їм хочеться, щоб усе стало, як було. Чи потрібно це Україні, інше питання, і його теж ще треба вивчити. Однак мова зараз про Донбас, і з усього видно, що це дуже потрібно йому. І кажучи про те, що влада готова допомагати йому й піклуватися про його відновлення (за словами того ж Порошенка, вже є домовленість про отримання 2 млрд доларів на відновлення інфраструктури регіону), Україна дає Донеччині шанс.
Після всього пережитого регіону гостро потрібен приклад відповідальної держави, яка бере на себе зобов’язання й виконує їх, не відмовляється від своїх слів і демонструє істинну великодушність. Цей приклад не буде для Донбасу порожнім звуком, це буде найкраще нагадування про те, яким має бути життя сучасної країни в 21 столітті. Без приниження, страху й тотальної бідності. Без усього того, у що регіон занурений сьогодні. Для України цей приклад буде пробою на державність. Для Донбасу — першим кроком на шляху до відновлення нормального життя на його окупованих землях. Сьогодні цьому краю потрібна саме Україна, щоб у нього з’явилася перспектива нормального майбутнього.
Втім, добитися цього буде непросто. Петро Порошенко підкреслив, що Україна намагається допомагати донеччанам, які живуть в окупації, вже сьогодні, проте гуманітарний конвой, який вона відправляє, очікувано блокують терористи. На думку глави держави, це зумовлено тим, що «бойовики бояться України, бояться правди».
Порошенко має рацію. Вже зараз, виїжджаючи в короткочасні «вояжі» на українські території, донеччани не можуть приховувати шок і сльози, коли бачать реальну картину мирного життя, достаток товарів, їхню вартість, яка на порядок нижча за ціни, що встановилися у «ДНР». Вони бачать, що в Україні всупереч «республіканським» залякуванням не вбивають за інакомислення, не вішають за російську мову й не змушують скакати, щоб довести, що ти — не москаль. Такі «ін’єкції правди» здатні протверезити навіть найбільш затятих, проте поки що правда доходить не до всіх, адже не кожен може собі дозволити «екскурсію» на мирну територію. І саме тому Донбас гостро потребує того, щоб нормальне життя прийшло до нього саме. Сьогодні Донеччину не потрібно підкуповувати. Із нею не потрібно загравати, її не варто заманювати матеріальними благами. Їй потрібно просто нагадати про те, що таке відповідальність і гідність. А далі вибір буде за нею самою.
І незважаючи на численні твердження про те, що в Донбасі вже нічого не буде, як раніше, у регіону все ще залишаються шанси якщо й не повернути колишнє життя, то хоча б змінити на краще поточне. І допомогти йому в цьому може тільки Україна. Як єдина країна, частиною якої й може бути цей край.
