Крихкість миру. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
У Франції триває чемпіонат Європи з футболу. Увага уболівальників усього світу прикута до екранів телевізорів. Й українці не виняток. Ми дружно підтримуємо нашу команду. Навіть попри те, що вона втратила всі шанси на вихід із групи.
А в мене в пам’яті спливає момент, коли я вболівала за наших в іграх із німцями й ірландцями.
2012 рік. Вся країна натхненно готується гідно зустріти і провести свій перший Єврочемпіонат. І провели ми Євро-2012 на найвищому рівні. Що, до речі, пізніше визнали і суворі інспектори з УЄФА. Уболівальникам із різних країн світу було комфортно й безпечно в нашій країні. Багато іноземців тоді вперше для себе відкрили Україну. Як, наприклад, знамениті англійські фани, які влаштували веселий флешмоб у Донецьку, давши відкуп своїм же газетам, які лякали читачів українськими жахами.
Час швидко пливе… Здається, ще вчора Донецьк пристрасно вболівав на Євро-2012 за збірну України, а лише за кілька років мир на Донбасі пропав. Новий аеропорт, побудований до Євро-2012, перетворився на руїни. Але найстрашніше те, що сталося з маленькими донеччанами, з нашими дітьми. Тепер вони змушені тижнями, а то й місяцями, жити в бомбосховищах, ховати батьків і друзів.
Пам’ятайте, як ще вчора ця ж дітвора з радістю ходила на «Донбас Арену» вболівати за улюблену команду. Коли починався святковий салют, діти з навколишніх будинків буквально прилипали до вікон. А сьогодні на Донбасі вікна – найнебезпечніше місце в будинку.
Діти, які пережили війну, у кращому разі здригаються від кожного різкого звуку, а в гіршому з риданнями ховаються під ліжко. Їхнє дитинство закінчилося раптово. Вони були змушені зіткнутися з жорстокою реальністю світу. Того дня, коли війна прийшла в їхній дім. У ту саму мить, коли прекрасна футбольна красуня «Донбас Арена» влітку 2014-го перетворилася на рятівницю «Арену Милосердя», видаючи людям похилого віку й дітям продуктові набори. Такі потрібні їм, щоб елементарно вижити.
За час збройного конфлікту на Донбасі Гуманітарний штаб Ріната Ахметова тільки дітям вже видав понад 600 тисяч продуктових наборів, понад 2 000 дітей допоміг у лікуванні й медикаментами, майже 50 тисячам надав психологічну допомогу. Обсяги допомоги величезні, але не це найголовніше.
Мені здається, немає жодного жителя Донецька, хто не пам’ятав би сьогодні, як проходив ЄВРО-2012 у рідному місті.
Саме такі спогади є одним із найнеобхідніших компонентів роботи з травмою. Травмою війни. Це відновлення безперервності. Можливість звернутися до пам’яті, коли було спокійно, добре й абсолютно безпечно. Подумки повернутися в місця, де ми були щасливі. У такі моменти виникає відчуття безпеки, і важливо зуміти його зафіксувати, щоб згодом знову і знову звертатися до нього.
У такому тепер далекому 2012-му ніхто не міг і подумати, що мир виявиться настільки крихким. І сьогодні можна нескінченно шукати тих, хто має рацію, і тих, хто винен. Перетворювати мирні суперечки на криваві баталії.
А можна зупинитися. І згадати, що мир починається з кожного з нас. Консолідувати зусилля і відновити втрачену єдність. Зупинити божевільний маховик війни і всіма силами спробувати повернути любов і віру у зранені дитячі серця. Крім нас, дорослих, це зробити нікому.
