Корпоративне наставництво – крок у майбутнє. БЛОГ Надії Кондратюк, експерта Фонду Ріната Ахметова з проекту «Наставництво»
Звідки береться бажання оволодіти тією чи іншою професією, набути тих чи інших знань? Стати лікарем, відкрити власний бізнес з пошиття взуття, зробити кар'єру в ЗМІ чи бути успішним власником СТО? Це з можливостей і перспектив, що оточують нас. Приклад різних професій і ідей заробляти гроші подають своїм дітям батьки, коли беруть їх зі собою на роботу, відвідують освітні заходи, знайомлять зі своїми друзями. І це все відбувається у доступній для дитини атмосфері та часовому відрізку. Зрозумілою мовою і різними способами: через розмову та безпосередню участь, і коли сидиш у кріслі перукаря, і на екскурсії, і через перший досвід роботи, і в крамниці...
На одному з тренінгів, під час першої години, коли всі знайомилися між собою, на моє запитання – чим займатися – чула цікаву відповідь, яка повторилася кілька разів. Маю тільки уточнити, що група складалася з молоді віком від 19 до 23 років. Так ось, почувши разів п'ять від присутніх «вчуся у КБЗ», я запитала: що це за виш? Це було у Львові, я сама львів'янка й досить добре знаю львівські виші, але з такою абревіатурою жоден з них у мене не асоціювався. Молодь щиро розсміялася, і мені пояснили, що КБЗ – це «куди батьки запхали» (прошу вибачення за не дуже літературне вираження).
Батьки намагаються дати дітям все найкраще, мотивувати вступити саме до того вишу та вчитися тої професії, яку вважають найперспективнішою. Тут я не маю сумнівів. Ми намагаємося показати нашим дітям перспективи їхнього професійного майбутнього. Так, деякі більше враховують таланти та побажання дитини, а деякі реалізують в дитячому житті свої нездійснені бажання, але це про інше. Як би там не було, до 17-18 років, коли дитина закінчує школу та вибирає свій шлях, вона має досить широке розуміння професій і занять, які стануть доступні їй після спеціального навчання в університеті або іншому навчальному закладі.
У дітей, які покидають стіни інтернатної системи виховання, часто є лише два шляхи для продовження навчання: швачка-мотористка та слюсар-сантехнік. Хоча в наш час додалася ще професія бариста. Це тому, що за довгі роки склалася одна дорога – діти з цього закладу наповнюють оте інше. А ще неймовірно слабка інформованість і доступність до пізнання інших професій, занять, можливостей роботи, на яку можна влаштуватися, навіть не маючи спеціальної освіти. Є багато варіантів, доступних для більшості, коли на роботу беруть без жодного досвіду. Де вчать потрібного саме на робочому місці під час стажування. Діти з інтернатної системи мало що знають, і це не їхня вина. Тому що виховувати молодших і надавати їм можливості для розвитку – відповідальність дорослих.
У 2008 році за межами України народилася програма «Корпоративне Наставництво». Це про соціальну відповідальність бізнесу в сфері захисту прав дітей, і насамперед тих, хто не зі своєї волі виховується в інтернатних закладах. Корпоративне наставництво – це не про спонсорів або шефів, не про ремонт інтернату, різдвяні подарунки від Миколая і волонтерські вистави на інші свята.
Корпоративне наставництво – це коли соціально відповідальний бізнес готовий до позитивної участі в житті та майбутньому дітей, які потребують особливої підтримки й допомоги, у співпраці з некомерційними організаціями або розвитку власної програми. Щоб дати дітям розуміння їхніх талантів, здібностей, бажань і вмінь, розширити професійні можливості через наставницькі відносини, майстер-класи, стажування та ін. Щоб привнести реальні зміни в статистичні дані. А статистика свідчить, що 90% випускників інтернатів не готові до самостійного життя, 50% – схильні до правопорушень, 20% – стають бездомними, 14% – схильні до самогубства, лише 1% вступає до вищих навчальних закладів, і лише 10% повністю інтегруються в суспільство.
Нещодавно завершився перший курс навчання за програмою «Корпоративне Наставництво» у Львові та Києві. Власне, це методика формування партнерства НВО та бізнесу в інтересах дітей для розв'язання соціальних завдань суспільства.
До речі, в Києві тренінг проходив у приміщенні ДП «НЕК «Укренерго». Вважаю, це гарний старт для програми. Міжнародним експертом і основним спікером була Тетяна Стафорт, віце-президент і директор Кідсейв у Східній Європі та країнах СНД. А щоб розповісти саме про український успішний досвід, були запрошені Наталія Баришпольська, керівник програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова та Наталія Теленкова, керівник комітету з питань корпоративної відповідальності компанії EY в Україні.
У нашій країні соціальна відповідальність бізнесу перебуває на стадії становлення, і прикладом у цій сфері є, передусім, представництва іноземних компаній, які мають багаторічний досвід і переносять на український ґрунт сучасні світові практики. Саме такою практикою поділилася Наталя Теленкова. Впродовж п'яти років компанія Ernst & Young успішно проводить літні стажування для дітей, раніше випускників інтернатів, а сьогодні студентів різних вишів.
Приклад пілотного проекту наставництва, який веде Фонд Ріната Ахметова, ще важливіший. Завдяки поєднанню зацікавленості й участі топ-менеджерів, особистого наставництва працівників, корпоративної відповідальності, ресурсу активів компаній групи СКМ і досвідченої команди фахівців проекту отримано неабиякий результат. Понад 5000 дорослих були ознайомлені з інформацією про наставництво, лише більш ніж 100 з них пройшли відбір і тренінг, 77 дітей в проекті та 43 пари за один рік – це гідний приклад для наслідування. Наталя Баришпольська розповіла, що хоч «пілот» закінчився ще влітку 2017 року, наставники до сьогодні продовжують відвідувати дітей. Це особливо вражає.
Розуміння того, що є безліч професій, можливість стажувань і працевлаштування, відчуття, що ти потрібен і що є ті, кому ти небайдужий, що в житті можна отримати професію і рости кар'єрно, відповідно до своїх уподобань і можливостей, попри умови, в яких ти виховувався... Навіть не знаю, що з цього найважливіше для дитини-сироти. Все це і є складниками програми «Корпоративне Наставництво».
Наставництво – це перспектива та можливості зростання для багатьох дітей і тинейджерів, які перебувають у різних життєвих ситуаціях, з різних куточків України. Наставництво – це небайдужість нас, дорослих (яким би не був наш соціальний статус, професія, доходи, можливості), до майбутнього дітей. Адже чужих дітей не буває, правда?
