Кордони в сім’ї. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Сьогодні мені б хотілося поговорити про кордони в межах сімейної системи. Кожна система має свої кордони, які визначають структуру, правила та взаємодії, як всередині самої системи, так і з навколишнім світом.

Є зовнішні і внутрішні кордони. Зовнішні кордони визначають правила, якими сім’я керується у взаємодії із соціумом. Внутрішні кордони – це власне система правил взаємодії всередині сім’ї. Це й дитячо-батьківські стосунки, і стосунки в парі, і стосунки між поколіннями.

Якщо сім’я має жорсткі зовнішні кордони, тобто живе замкнуто, за принципом «сміття з хати виносити не можна», гості в будинку бувають дуже рідко, то внутрішній кордон часто є досить розмитим. Що означає розмитий кордон, і як жити дитині в умовах розмитого внутрішнього кордону сім’ї?

Коли кордон всередині сім’ї розмитий, немає чітких правил функціонування. Скажімо, одна і та ж дія дитини може викликати схвалення або ж навпаки осуд із боку батьків. Немає чітких понять, що можна, а що не можна. Батьки можуть втручатися на територію дитини, наприклад, віддавати без дозволу її речі або іграшки.

Чому так відбувається? Деякі батьки вважають, що будь-які правила обмежують прояви творчості в дитини, іншим бракує часу або сил і вони вибирають «політику невтручання». Деякі, особливо тривожні батьки, бояться, що будь-які заборони можуть негативно позначатися на самооцінці дитини. Всі ці уявлення помилкові. Для дитини світ у ситуації без чітко визначених кордонів є дуже небезпечним. Уявіть, що вам треба іти у гори, ви новачок, абсолютно без досвіду, ви один опиняєтеся на невідомому для вас маршруті й ні карти, ні досвідченого провідника у вас немає…

Саме чіткі кордони дають змогу малюкові в безпечної для нього атмосфері досліджувати світ. Вони ніби позначають карту місцевості – ось тут безпечна стежка, а там за поворотом крутий обрив. Кордони допомагають дитині позначити як точки опори, так і небезпеки на її життєвому шляху. Деяким дітям достатньо одного разу зіткнутися з «небезпекою» і зробити висновки, а дехто буде знову і знову «підходити до обриву», і тут дуже важлива стійка позиція дорослого.

Важливо розуміти різницю між нескінченними заборонами або нестримним бажанням контролювати або застерігати дитину і формуванням чітких, здорових сімейних кордонів. Я гадаю, що жоден із батьків не буде спокійно спостерігати, як малюк намагається засунути пальці в розетку, але й нескінченні зауваження ні до чого. Кордони можуть змінюватися з віком дитини. Скажімо, якщо трирічний малюк іде спати о 21.00, то вимагати виконання того ж правила, коли дитині 14, безглуздо. Тобто батькам важливо навчитися бути гнучкими і враховувати вік і ситуацію. У будь-якому разі на питання дитини «чому не можна» не варто відмахуватися або авторитарно заявляти: «Тому, що я так сказав».

Якщо дитина росте в умовах занадто розмитого внутрішньосімейного кордону, вона відчуває тривогу і страх, тому може бути досить демонстративною. Така дитина, за словами батьків, зростає «неймовірно розпещеною, неслухняною», дорослі часто не є для неї авторитетом. Діти можуть рости агресивними, імпульсивними. Чому? Це крик маленької людини з проханням про допомогу! Вона просить у батьків ту горезвісну карту місцевості, щоб виявити точки опори й позбутися страху. Кордони дітям просто необхідні. Кордони – це завжди стабільність і відчуття безпеки. Тільки в такій атмосфері дитина може гармонійно розвиватися, відчувати пізнавальний інтерес, досліджувати навколишній світ із цікавістю. У таких умовах у дитини сформується адекватна самооцінка, їй буде легко встановлювати контакт з людьми навколо. І власне, особистий кордон дитина навчиться позначати і обстоювати.

Якщо ви розумієте, що у вашій родині є складнощі з позначенням і утриманням внутрішньосімейного кордону, поведінка або стан дитини викликає у вас занепокоєння, а самостійно впораєтися із ситуацією у вас ніяк не виходить – зверніться по допомогу до фахівця психолога.