Коли лікарі не можуть допомогти. БЛОГ Альони Лук’янчук, клінічного психолога, експерта Гуманітарного штабу

За два роки від початку військового конфлікту неодноразово згадували про проблему психологічної травми в людей, які постраждали від військових дій. Особливо це стосувалося дітей.

Але якщо явні ознаки психологічних проблем можна відразу визначити і зрозуміти, то говорячи про психосоматику, складно зрозуміти, до якого лікаря звертатися й що саме лікувати. Найчастіше медики самі розводять руками, кажучи: «Це у вас нерви, сходили б ви до психолога».

Як розпізнати хворобу

Як правило, психосоматика захворювань «маскується» під симптоми тієї чи іншої хвороби. Психосоматика може проявлятися гіпертонією, виразкою шлунка, вегето-судинною дистонією, запамороченнями, слабкістю, швидкою втомлюваністю тощо.

Наприклад, такого діагнозу, як вегето-судинна дистонія, в європейських країнах немає, його відразу визначають як психосоматичне захворювання й пацієнта направляють до психотерапевта. Натомість у нас людина роками п’є таблетки й упокорюється з тим, що це довічна недуга.

Як правило, психосоматичні порушення часто трапляються в людей, які дуже погано розуміють свій власний емоційний стан, або ж у людей, які довгий час перебувають у стресових умовах.

Незважаючи на те, що психосоматичні хвороби різні, в одну групу їх об’єднує ціла низка ознак:

• початок захворювання провокується психічними чинниками (психічна травма, емоційний стрес, невроз), дія яких може бути:
• короткочасною (наприклад, смерть близької людини),
• досить тривалою (конфлікт у сім’ї, на роботі, хвороба близької людини),
• хронічною (наявність нерозв’язних проблем через особистісні особливості, комплекс неповноцінності, фізичні вади);
• стрес є одним із провідних чинників у розвитку психосоматики захворювань, причому його вирішальна роль у цьому процесі доведена не тільки клінічними спостереженнями, але і в експериментах на тваринах.

Особливо показовими були досліди, проведені на мавпах. Так, наприклад, в одному з експериментів у самця-ватажка забирали самку, поміщали її в сусідню клітку й підсаджували до неї нового партнера. Самець, що залишився один у клітці, важко переносив відсутність подруги і упродовж 6–12 місяців гинув від серцевого нападу або підвищеного кров’яного тиску. В інших експериментах психологічний стрес призводив до розвитку виразки шлунка у тварин або серйозних порушень у роботі кишечника.

Тіло говорить про проблеми тоді, коли з тих чи інших причин словами сказати про них не можна.

Голова. Голова «розколюється» від проблем, «пухне» від турбот, «крутиться» від успіхів і щастя, у загальному, нехай що трапиться, голова в будь-яку подію – основний учасник. Саме тут формуються всі основні «директиви».

Вуха. Якщо прослухано багато злісних слів, «на знак протесту» може початися шум у вухах, або вони просто «відключаться» на деякий час. Найкраще це видно на дітях: якщо шкільна вчителька багато кричить, дитина, побачивши її автоматично відключає слух і перестає слухати її навіть під час уроку.

Очі. Якщо те, що відбувається, різко лякає – від страху в очах темніє або з’являється пелена (ослаблення зору або інші серйозніші хвороби).

Горло. Як не дивно, але горло людини, яка дозволяє собі кричати за будь-якої зручної нагоди, виграє перед тими, хто постійно себе стримує. Якщо ми не згодні зі співрозмовником, але не маємо можливості висловитися, протестом організму можуть бути кашель, відчуття осиплості або бажання попити.

Легені. Страх вдихати життя на повні груди, боязнь розслабитися можуть призвести до проблем із легенями.

Ноги в буквальному сенсі несуть нас у життю. Якщо попереду немає мети, цілком можливо, що ноги під будь-яким приводом відмовляться йти далі. Можливі артрити, артрози, варикозне розширення вен, тромбофлебіт тощо.

Що робити?

Насамперед, навчитися розуміти, що дійсно відбувається з вами і з вашим життям. Від чого ви хочете «сховатися» або проти чого протестуєте, або що не можете сказати вголос. Необхідно розуміти, що наш внутрішній стан, психічні переживання так само важливі, як і фізичний стан. Важливо не обманювати самого себе й не жити довгий час у нестерпній напрузі.

Не дарма все східні практики починаються з розуміння внутрішнього стану, звернення «всередину» себе, а потім вже розгляду медичних проблем. Хоча, звичайно, все списувати на психосоматику також не можна. Психосоматика є такою тільки тоді, коли симптом хронічний, і медицина не може впоратися з його проявом довгий час.

Особливо помітна психосоматика в маленьких дітей, які не завжди розуміють, що саме з ними відбувається. У перший рік військових дій на сході України було багато звернень до лікарів із маленькими дітьми, у яких тижнями трималася підвищена температура, і звичні жарознижувальні засоби не допомагали. Так реагував дитячий організм на хвилювання через зміну звичного способу життя.

Іншими словами, психосоматика – крайній інструмент нашого організму, покликаний звернути увагу на те, що в цей момент відбуваються дуже складні й нестерпні для нас події. Або помічник: для того, щоб відгородитися від проблем.

ДЖЕРЕЛО