Коли дитина – стабілізатор сімейної системи. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Сімейна система, просто кажучи – сім'я, як і будь-яка інша система живе та функціонує за своїми законами і правилами – у певних межах, володіючи кількома параметрами. Сьогодні мені хотілося би приділити особливу увагу стабілізатору сімейної системи.

Стабілізатор сімейної системи це те, що скріплює сімейні узи, допомагає сім'ї бути разом. Є певні стандартні стабілізатори, які природно присутні в кожній родині. Це спільний дім, спільне господарство, спільний бюджет, спільне дозвілля, розподілені обов'язки членів сім'ї та інші. Такі стабілізатори називають функціональними. Є також дисфункціональні стабілізатори. До них належать хвороби, різні порушення поведінки. Досить часто саме хвороби дитини, порушення у поведінці та розвитку стають найпотужнішим фактором, який стабілізує сім'ю.  Пропоную розглянути, як саме це відбувається.

Часті конфлікти між батьками невблаганно ведуть до розлучення. Восьмирічна донька раптово захворює на грип. Поки у дитини висока температура, мама з татом припиняють сваритися, мобілізуються і концентрують сили на одужанню дочки. Щойно дитина одужує, сварки та скандали між батьками відновлюються. Як гадаєте, що станеться з дівчинкою, яка понад усе хоче, щоб її тато та мама залишилися разом? Правильно, вона захворіє. Процеси ці, безумовно, протікають несвідомо. Якщо цикл повториться декілька разів, можна говорити про те, що дитина стала дисфункціональним стабілізатором сімейної системи. Ризик, що на зміну частим ГРВІ прийде серйозніше захворювання, досить великий. Таку ціну платить дитина за збереження сім'ї.

Або інший приклад. Мама з татом сваряться, відносини з'ясовують голосно та часто, єдиний момент, коли батьківські сварки припиняються – дзвінок вчителя зі школи, який повідомляє про погану поведінку дитини. Батьки спільно активно приймаються за виховання сина.

Енурез дитини будь-якого віку, якщо він, звичайно, неї пов'язаний з різною органікою, також досить часто спрямований саме на стабілізацію відносин між батьками.

Одним із варіантів можуть бути холодні відносини у сім'ї. Батьки не сваряться між собою, трохи часу приділяють і дитині. Сім'я живе під одним дахом, але водночас близьких, теплих відносин немає. У моменти хвороби дитини батьки починають не тільки помічати саму дитину, приділяти їй час, проявляти тепло й турботу, а і їхні стосунки тимчасово стають ближчими. Звичайно, в такій сімейній системі дитина буде часто й подовгу хворіти. З одного боку, прагнучи отримати таке необхідне їй батьківське тепло, з іншого, у такий спосіб зближуючи батьків. На час хвороби дитина отримує ту сім'ю, про яку відчайдушно мріє.

Ще один із варіантів сім'я, в якій єдиною точкою дотику батьків є дитина. Батьки сперечаються, в який дитячий садок їй краще піти та в якому віці. Сваряться через різні погляди на виховання. Якщо прибрати всі ці суперечки та розмови навколо дитини, то батькам, цілком ймовірно, говорити не буде про що. Ось так дитина стає стабілізатором сімейної системи. Ціна за це може бути досить високою. Перш за все, в таких сім'ях сповільнюються або стають абсолютно неможливими процеси природної сепарації дитини.

Однією із причин поганої успішності дитини можуть бути складні відносини між батьками. Коли син приносить чергові двійки, мама з татом фокусуються на тому, щоб дитині допомогти, навчити його. Тато самозабутньо розв'язує з сином задачки, а мама пояснює параграфи з біології чи географії. Парадокс полягає в тому, що дитина стане вчитися дедалі гірше, виступаючи у ролі стабілізатора сімейної системи.

Шановні батьки, якщо хоч щось із прочитаного вище вам знайоме – звертайтеся до сімейного психолога. Якщо з певної причини у вас немає можливості звернутися до фахівця, уважно придивіться до того, що відбувається у вашій родині! Міняйте способи взаємодії. Пам'ятайте, від вас залежить майбутнє ваших дітей!