Коли дитина соромиться... БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Сором – одна з найтоксичніших емоцій людини. Сором практично завжди тісно пов'язаний зі страхом відкидання або страхом осуду. Дитина не може соромитися себе, обов'язково є хтось реальний або уявний, перед ким вона сором відчуває. Сором і вина часто йдуть поруч, пліч-о-пліч. У разі переживання провини, всередині звучить голос: «Я зробив поганий вчинок», у разі переживання сорому звучання інше: «Я – поганий». Тому в разі вчинення будь-якої дії, провини, дитина має шанс виправити ситуацію, спокутувати провину. У разі, якщо дитина переживає себе як «погану», вона не має шансів. Соромлячись, дитина залишається дуже самотньою і перебуває у постійній напрузі: «Раптом всі побачать, який я є насправді!». Якщо дитина росте поруч з ганебними батьками, поступово сором стає невіддільним супутником життя і чинить украй негативний вплив на всі сфери особистості та життя людини.

Звичайно, в навколишньому світі є межі й обмеження. Коли дитина дорослішає, батьки дедалі частіше вживають заборонні або стримувальні послання. Безумовно, окреслити межі дозволеного – одне з важливих завдань батьків. Стикаючись з забороною, малюк дуже засмучується і важливо, щоб у цей момент мама або тато надали максимальну підтримку дитині. Діти дуже чутливі не тільки до змісту, але і до того, з якою інтонацією говорять батьки, до виразу обличчя мами чи тата. Якщо від мами різко повіяло холодом, малюк може подумати: «Зі мною щось не так, я поганий», і найстрашніше: «Мама мене не любить».

Сам по собі сором важливий. Він виконує регуляторну функцію, що дає дитині змогу інтегруватися в суспільство. Якщо дитина відчуває, що вона важлива, шанована, її люблять, вона потрібна своїй родині, то вона росте з упевненістю, що і світ прийме її такою, якою вона є. Вона матиме власну думку та дасть собі можливість відрізнятися від інших людей. Така дитина дасть собі можливість мати свої особливості, навчиться помічати власні потреби, з інтересом йтиме назустріч новим знанням і новим людям. І, звичайно, вона обов'язково засвоїть морально-етичні норми, але буде керуватися саме усвідомленим вибором, почуваючись водночас повноцінним членом суспільства!

Хронічно присоромлена дитина завжди житиме, оглядаючись на інших. Прагнутиме відповідати очікуванням людей навколо, складно розбиратися у власних потребах і бажаннях, водночас постійно переживати себе як погану, нікчемну дитину.

Сором формується в дуже ранньому віці. Слова мами або тата сприймаються як абсолютна істина. Якщо малюк, який забруднив штанці, чує фразу: «Фу, ти брудний, відійди від мене!», він сприймає це буквально! Він переживає себе саме брудним і негідним маминої любові. Іноді мамі не обов'язково говорити, досить відрази на її обличчі. Якщо дитина регулярно стикається з тим, що не виправдовує очікування батьків, вона дедалі більше переконується у власній «поганості», нікчемності, непотрібності, нездатності.

Я думаю, кожній дорослій людині знайоме почуття сорому. Якщо ми переживаємо почуття сорому, ми не в змозі мислити чітко, логічно, нам складно навіть підбирати слова. Всім відомий вислів «втратити дар мови». Сором супроводжується відчуттям повного провалу, людина згоряє від сорому. Все те ж саме відчувають діти. Тому саме діти, які соромляться, часто відчувають великі труднощі в школі. Дитина може на зубок вивчити урок, але сором або страх сорому завадить їй відповісти вчителю.

Якщо прояв різних почуттів дитиною стикається з осудом дорослого «щось нюні розпустив, як дівчисько», або після повідомлення «соромно бути таким жаднюгою» мама демонстративно ігнорує малюка, дитина переживає сором і почувається знехтуваною батьками, негідною батьківської любові та поваги.

Дитина, що переживає сором, почувається ізольованою, не прийнятою, не зрозумілою. Сором блокує будь-яку активність дитини, чи то пізнавальна діяльність, чи комунікативна.

Для того, щоб ваша дитина росла гармонійною, щасливою людиною, пам'ятайте, що вона прийшла в цей світ не для того, щоб відповідати вашим очікуванням або задовольняти всі ваші потреби та точно не для того, щоб втілити в життя ваші нереалізовані мрії!Дитина потребує вашого прийняття та підтримки, але не засудження. Завжди розділяйте дію дитини та власне її особистість! Приймайте та любіть свою дитину такою, якою вона є! Не засуджуйте, не присоромлюйте, але направляйте вашу дитину. Давайте дитині можливість самостійно вирішувати та вибирати! Визнайте її право на помилку та дайте їй впевненість у тому, що, помилившись, вона може розраховувати на вашу любов, прийняття і підтримку!