«Із дітьми потрібно говорити про війну», — координатор Психологічної служби Штабу Альона Лук’янчук

Із дітьми можна й потрібно говорити про війну — просто описуючи події, треба враховувати вікові особливості світосприйняття. Щоправда, водночас самим дорослим необхідно побороти власну тривогу, оскільки спокій батьків — головний посил дітям.

Про це, відповідаючи на запитання: «Як розповідати дітям про війну?», в інтерв’ю «Допоможемо ТВ», повідомила клінічний психолог, гештальт-терапевт, координатор психологічної служби при Гуманітарному штабі «Допоможемо» Альона Лук’янчук.

За її словами, до 6-ти років уявлення дитини про світ будуються зі слів батьків, і таким діткам можна просто розповісти, що якісь події відбуваються, але оскільки батьки — з ним, то в них усе буде добре.

Альона Лук’янчук наводить приклад зі свого досвіду, коли самовладання мами дозволило зберегти психічне здоров’я малюка, з яким мама ховалися від артобстрілів у підвалі.

«Мама з дитиною жили під обстрілом. І коли потрібно було бігти до підвалу, мама казала, «Ми тікаємо від розбійників». Дитина швиденько схоплювалася й бігла. Мама сама придумала цю ігрову форму. І коли вони переїхали в місце тимчасового поселення, дитина була в повному порядку. Мама, звичайно, була дуже втомлена, тому, що… це було дуже складно. Ми, як психологи, «працювали» з мамою», — розповідає координатор психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.

Із 7–8 років, коли дитина вже більше знає про зовнішній світ — починає ходити до школи, поступово інтегрується в соціум, з нею можна говорити досить прямо: «Трвиає війна, але ми зараз у безпечному місці, з нами все буде добре».

В іншому разі про війну діти дізнаються з тривожних розмов навколо, ЗМІ або інтернету.

Ще більш відкрито, не приховуючи своїх переживань, хоча й не перебільшуючи їх, можна обговорювати питання, пов’язані з війною, з дітьми старшого віку — підлітками, які вже розуміють, що таке смерть, що таке війна, що таке агресія. У цьому разі розмову можна будувати за формою: «Я теж тривожуся, мені теж страшно, але зараз ми з тобою тут, і в нас усе добре».

Альона Лук’янчук також звернула увагу, що батькам підлітків, які бачили війну, не варто обмежувати їхнє спілкування з однолітками.

«Підлітки шукають заспокоєння в соціальних зв’язках — зв’язках з однолітками. Тобто зараз, коли батьки через тривогу підлітків нікуди не випускають, виходить ще гірше», — сказала вона.