Історії, за якими стоїть біль мільйонів. Блог Степана Сича
Шостий рік триває збройний конфлікт на Донбасі. За цей час частина населення регіону виїхала на мирні території, ставши вимушеними переселенцями. Ще більше людей досі залишаються жити під обстрілами, найчастіше у великих нестатках і забутті. Однак є незрима нитка, яка пов’язує тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. Це біль спогадів про трагедію, що назавжди змінила їхнє життя. Трагедія багатомільйонного регіону стоїть за кожною історією, ось тільки звучать вони дуже тихо. І тому є кілька причин. Перша – брак системного підходу на рівні держави до документування спогадів жертв конфлікту. Друга – делікатний підхід до процесу збирання такої інформації. Спогади про зруйновані будинки та загиблих близьких у багатьох настільки болючі, що люди фізично не можуть висловити їх. І водночас вони хочуть, щоб їхні історії були почуті. Щоб про трагедію пам’ятали та знали в Україні й далеко за її межами. Щоб не було байдужості до людей, які ще живуть під обстрілами. Так з’явився проект «Рінат Ахметов – Допоможемо. Історії мирних», мета якого – задокументувати долі багатьох із тих, хто постраждав від бойових дій. Це цикл відеосповідей, за якими доля всього Донбасу та які зачіпають душу кожного, хто їх побачив.
Наприклад, розповідь Юлії Духно зі с. Тошківка Луганської області. Під час нічного обстрілу в її будинок влучив снаряд «Граду», вирвавши всю сім’ю з обіймів сну. Майже всю… Маленького сина, Артемка, жінка накрила собою, в останню мить вихопивши з-під стіни, що обвалювалася. Чоловік і дочка Марія опинилися під купою руїн. Глава родини загинув, а діти потрапили в реанімацію. Марія ще дорогою в лікарню впала в кому й повернулася до життя лише через три тижні, коли лікарі вже перестали вірити в позитивний результат. Але паралізованою залишилася ліва ручка, рух якої відновлюють у рамках проекту «Рінат Ахметов – Дітям. Реабілітація поранених дітей» Фонду.
З болем і гіркотою розповідає про себе й Галина Коваль. Вона була змушена виїхати з рідного Павлополя до Маріуполя, оскільки обстріли не давали змогу забезпечувати повноцінним медичним доглядом дочку-інваліда Інну. Події перших днів конфлікту стоять у Галини Іванівни перед очима: як з’явилися колони танків, як снаряди спершу стали літати над будинком, а потім і попадати в нього. Як серце її мами не витримало стресів і зупинилося назавжди…
Вісім таких історій вже було показано на початку вересня в Маріуполі. Після перегляду глядачі виходили зі сльозами на очах і зізнавалися, що до глибини душі зворушені історіями мирних. І Фонд Ріната Ахметова продовжує роботу з їх документування. Щоб кожен зрозумів, як це важливо: БАЧИТИ. ВІДЧУВАТИ. ДОПОМАГАТИ.
