Хто має вуха, нехай почує. Якщо захоче. БЛОГ координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Римми Філь
Рівно рік, як на Донбасі триває війна. Або антитерористична операція. Кому як більше подобається. І майже півроку на Донбасі діє пропускний режим. Логіки в ньому ніхто не бачить — неналагоджений механізм не дозволяє людям виїхати ЗВІДТИ, не дає можливості завозити ТУДИ ліки. Для людей похилого віку, для дітей. Або ви досі переконані, що там — одні озброєні прихильники «республік»?..
Мій 77-річний батько виходив усі донецькі аптеки в пошуках інсуліну. Немає його там…
Не пускають ліки, не пускають людей. Елементарно, у гості до батьків. Водночас ті, хто бажає виїхати звідти, чекають місяцями на перепустку. Мій сусід у селищі Октябрському здав документи три місяці тому!!! Перепустки немає.
У цей час багатогодинні черги, факти небаченої корупції вже стали притчею.
Як тільки не називали пропускну систему в Донбас… І принизливою, і непродуманою, і негуманною. І, головне, абсолютно неефективною. Причому не тільки жителі «відсіченої» частини. Називали й вимагають донині скасування поважні міжнародні організації західних країн. Саме тих, куди ми так прагнемо.
Про те, що така система є, в Україні мало хто знає. Навіть корінні кияни, які раптом дізнаються про її сутність, вкрай обурюються.
За півроку так ніхто й не зрозумів її суті — зброя як заходила, так і далі заходить. Люди зі зброєю як виїжджали, так і далі виїжджають. Пропускний режим б’є винятково по мирному населенню. Відвідати рідних, забрати речі, з’їздити на могилу — ось це стає проблемою. І це все за умови, що в людини є донецька прописка. Яка і є найголовнішою перепусткою. Що ж ще потрібно показати? І, головне, навіщо?..
Але критикувати пропускну систему не можна. Кожен, хто це робить, миттю стає мішенню. Як той самий губернатор Кіхтенко.
Здоровий глузд не кричить. Він волає про скасування перепусток. Адже «хто має вуха, нехай почує». А ні.
На початку травня в Києві зважилися обговорити цю тему. СБУ провела круглий стіл: «Шляхи удосконалення пропускної системи в межах Донецької та Луганської областей». Була і влада, і силовики, й омбудсмени, і волонтерські організації.
Звичайно ж, доповідали про досягнення. Чесно, не можу зрозуміти, чому досі чиновникам не заборонять доповідати про досягнення (це так, відходячи від теми).
У сухому підсумку. З доброго — хоч комусь перепустки видають. Спецслужби, як виявилося, знають і не заперечують і складну процедуру, і затримки в часі, і брак елементарних умов. Але цьому є причини — низька швидкість інтернету, мало співробітників і багато охочих отримати перепустку.
Вердикт винесено — незважаючи на недоліки, пропускний режим не буде скасовано. А буде вдосконалено. За місяць.
За цей час будуть введені «супутникові системи інтернету», Координаційний центр переведуть до Києва, збільшать кількість пунктів із видавання перепусток. А «на 4 етапі кожна людина зможе сама заповнити свою анкету на особистій сторінці веб-ресурсу, і дати згоду на обробку персональних даних. Після чого їй буде присвоєно унікальний номер. Координаційний центр сформує єдиний реєстр, куди занесуть ці дані».
Це все чудово, особливо унікальний номер. Але як бабусі без інтернету отримати перепустку? Не унікальний, звичайнісінький. Про це історія мовчить.
Бравурний рапорт, на жаль, суть не змінив.
А в цей час волонтери прийшли підготовленими — з напрацюваннями, здоровими думками. Про ту ж прописку як головну перепустку, про елементарні умови в пунктах пропуску, про доцільність перепусток для людей похилого віку, які хочуть виїхати із зони конфлікту…
Але кому потрібні здорові думки, якщо терміново потрібно збільшити швидкість інтернету в полі…
Вийшло щось на зразок «розмовляв німий із глухим»… Взагалі, ситуація скидається на королівство кривих дзеркал. Обидві сторони живуть у своєму, намальованому світі. Обидві повідомляють про свої досягнення, радіють успіхам, яких немає, і малюють милі картини майбутнього. Тільки реальність набагато жорсткіша.
ТАМ люди вмирають від голоду й без ліків. І багато хто виживає за рахунок вантажів Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.
Тільки минулого місяця ми зареєстрували замалим не 4000 нових одержувачів продуктових наборів. Ця цифра свідчить лише про одне — людям вже нереально вижити без допомоги. Відкиньте політику і приміряйте це на себе…
Страшно? Мені — так.
А ще страшно навіть уявити, що комусь може бути вигідна така ситуація… Щоб ще більше розпалювати агресію між людьми. Сумно й гірко думати про таке. Я жену від себе цю думку. Але вона настирливою мухою повертається…
Телефонує сусід. У нього досі немає перепустки. І в його сина. І в його дружини. А в матері подруги документи на перепустку губили тричі. І таких історій — десятки тисяч…
Хто має вуха, нехай почує. Якщо захоче.
