Голод вбиває так само, як і куля. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю СКМ, для LB.UA
Минулого тижня місії ООН і ОБСЄ практично одночасно повідомили про те, що кількість загиблих унаслідок військових дій на Донбасі перевищила п’ять тисяч осіб.
А потім представник Управління Верховного комісара ООН із прав людини (УВКПЛ) Руперт Колвілл додає: «Реальні цифри загиблих можуть бути значно вищими». Наявна статистика враховує тільки смерті внаслідок безпосередніх військових дій і не відносить до числа військових жертв голодні смерті, смерті через відсутність життєво важливих ліків або неможливість надати оперативну медичну допомогу.
Голод і дефіцит ліків вбивають так само, як і бомби. Про це говорить ПАРЄ, про це говорить ООН, про це говоримо ми, але про це часто забувають інші.
За даними УВКПЛ ООН, у зоні військових дій досі перебувають понад п’ять мільйонів осіб, а майже півтора мільйона з них перебувають у вкрай важкому становищі та потребують постійної гуманітарної допомоги. І це дані на початок січня, тобто ДО поновлення бойових дій.
А вони поновилися. За майже 3 тижні з моменту поновлення бойових дій гуманітарні реалії є такими:
1. Люди в зоні АТО вже багато місяців сидять без грошей, ліків, у деяких населених пунктах — без води і світла.
2. Люди з 21 січня 2015 року не можуть виїхати — ми замикаємо на непідконтрольних Україні територіях, як у консервній банці, найбільш незахищених.
3. У людей за лінією дотику дедалі менше доступу до гуманітарної допомоги, хоча потреба в ній — дедалі більша. По-перше, через нову пропускну систему перетин лінії зіткнення ускладнився в рази. Випадки непропускання гуманітарних вантажів (тільки ті, про які знаю я) — точно не поодинокі і, насамперед, торкнулися міжнародних гуманітарних місій. Тобто допомогу складно доставити. По-друге, через поновлення обстрілів її дуже складно роздати людям, які її потребують.
4. Міста, які розташовані безпосередньо біля лінії зіткнення й на ній, обстрілюють практично безперервно. Щодня ми отримуємо зведення, у яких десятки загиблих і поранених серед мирного населення.
Гуманітарні місії або не можуть доїхати й довезти свою допомогу. Або в разі, якщо й потрапляють на територію АТО, то працюють, по суті, в умовах бойових дій. Наражаючи на небезпеку свої життя, життя волонтерів та життя мирних жителів, котрі приїжджають по допомогу.
30 січня артилерійський снаряд розірвався безпосередньо поруч із ДК ім. Куйбишева в Донецьку, де розташований пункт видавання допомоги Гуманітарного штабу. Загинули ні в чому не винні мирні люди. 5 осіб. Фотографії загиблих облетіли весь світ. Троє із загиблих — члени однієї сім’ї. Ще один із загиблих — чоловік жінки, яка приїхала по допомогу. Вона зайшла в сам пункт видавання, і це її врятувало. Обстріл ще тривав, а вона стояла й дивилася у вікно на тіло свого чоловіка, що лежить на тротуарі, зовсім поруч. Не плакала, не говорила, а просто приголомшено дивилася. Пізніше вона сказала нашим волонтерам: «Ми приїхали по допомогу, щоб не померти з голоду. Й ось чоловік помер від снаряда. Тікали від однієї повільної смерті, а знайшли іншу — швидку». 31 січня і 1 лютого інтенсивний обстріл житлових кварталів Донецька тривав. 2 лютого ми були змушені закрити наші пункти видавання допомоги. Тисячі людей цього дня не отримали допомогу. Ми знову відкрили роботу наших пунктів видавання сьогодні, 3 лютого. Щоб люди могли уникнути повільної смерті.
Потрібно знайти спосіб зробити так, щоб люди, найбільш незахищені, не вмирали від війни на Донбасі. Щоб вони не стояли перед вибором між швидкою й повільною смертю. Щоб отримали доступ до найбільш необхідного для виживання.
Як мінімум, учасники військових дій на Донбасі мають негайно й без жодних умов почати дотримуватися положень міжнародного гуманітарного права і прав людини (Гаазької, Женевської та Європейської конвенцій), відповідно до яких домовилися про припинення обстрілів житлових районів, про гуманітарне перемир’я, забезпечити доставляння гуманітарної допомоги гуманітарними місіями, організаціями та волонтерами й на лінії зіткнення, і за нею. А також забезпечити безпеку її одержувачам.
А держава має випустити людей із консервної банки. Пропускну систему потрібно або замінити на таку, яка працюватиме, або скасувати зовсім. І почати займатися евакуацією найбільш незахищених і їхньою подальшою долею. Не разом усіх, але тих, кому дійсно без допомоги не вижити. Дати їм те, що в мирний час називалося «соціальними гарантіями». Це точно має зробити держава. Ні гуманітарні місії, ні благодійні організації, ні героїчні волонтери зробити цього не можуть. Хоча… не можуть, але поки що роблять.
ДЖЕРЕЛО
