Голод вбиває так само, як і куля. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю СКМ, для LB.UA
Минулого тижня місії ООН і ОБСЄ практично одночасно повідомили про те, що кількість загиблих унаслідок військових дій на Донбасі перевищила п’ять тисяч осіб.
А потім представник Управління Верховного комісара ООН із прав людини (УВКПЛ) Руперт Колвілл додає: «Реальні цифри загиблих можуть бути значно вищими». Наявна статистика враховує тільки смерті внаслідок безпосередніх військових дій і не відносить до числа військових жертв голодні смерті, смерті через відсутність життєво важливих ліків або неможливість надати оперативну медичну допомогу.
Голод і дефіцит ліків вбивають так само, як і бомби. Про це говорить ПАРЄ, про це говорить ООН, про це говоримо ми, але про це часто забувають інші.
За даними УВКПЛ ООН, у зоні військових дій досі перебувають понад п’ять мільйонів осіб, а майже півтора мільйона з них перебувають у вкрай важкому становищі та потребують постійної гуманітарної допомоги. І це дані на початок січня, тобто ДО поновлення бойових дій.
А вони поновилися. За майже 3 тижні з моменту поновлення бойових дій гуманітарні реалії є такими:
1. Люди в зоні АТО вже багато місяців сидять без грошей, ліків, у деяких населених пунктах — без води і світла.
2. Люди з 21 січня 2015 року не можуть виїхати — ми замикаємо на непідконтрольних Україні територіях, як у консервній банці, найбільш незахищених.
3. У людей за лінією дотику дедалі менше доступу до гуманітарної допомоги, хоча потреба в ній — дедалі більша. По-перше, через нову пропускну систему перетин лінії зіткнення ускладнився в рази. Випадки непропускання гуманітарних вантажів (тільки ті, про які знаю я) — точно не поодинокі і, насамперед, торкнулися міжнародних гуманітарних місій. Тобто допомогу складно доставити. По-друге, через поновлення обстрілів її дуже складно роздати людям, які її потребують.
4. Міста, які розташовані безпосередньо біля лінії зіткнення й на ній, обстрілюють практично безперервно. Щодня ми отримуємо зведення, у яких десятки загиблих і поранених серед мирного населення.
Гуманітарні місії або не можуть доїхати й довезти свою допомогу. Або в разі, якщо й потрапляють на територію АТО, то працюють, по суті, в умовах бойових дій. Наражаючи на небезпеку свої життя, життя волонтерів та життя мирних жителів, котрі приїжджають по допомогу.
30 січня артилерійський снаряд розірвався безпосередньо поруч із ДК ім. Куйбишева в Донецьку, де розташований пункт видавання допомоги Гуманітарного штабу. Загинули ні в чому не винні мирні люди. 5 осіб. Фотографії загиблих облетіли весь світ. Троє із загиблих — члени однієї сім’ї. Ще один із загиблих — чоловік жінки, яка приїхала по допомогу. Вона зайшла в сам пункт видавання, і це її врятувало. Обстріл ще тривав, а вона стояла й дивилася у вікно на тіло свого чоловіка, що лежить на тротуарі, зовсім поруч. Не плакала, не говорила, а просто приголомшено дивилася. Пізніше вона сказала нашим волонтерам: «Ми приїхали по допомогу, щоб не померти з голоду. Й ось чоловік помер від снаряда. Тікали від однієї повільної смерті, а знайшли іншу — швидку». 31 січня і 1 лютого інтенсивний обстріл житлових кварталів Донецька тривав. 2 лютого ми були змушені закрити наші пункти видавання допомоги. Тисячі людей цього дня не отримали допомогу. Ми знову відкрили роботу наших пунктів видавання сьогодні, 3 лютого. Щоб люди могли уникнути повільної смерті.
Потрібно знайти спосіб зробити так, щоб люди, найбільш незахищені, не вмирали від війни на Донбасі. Щоб вони не стояли перед вибором між швидкою й повільною смертю. Щоб отримали доступ до найбільш необхідного для виживання.
Як мінімум, учасники військових дій на Донбасі мають негайно й без жодних умов почати дотримуватися положень міжнародного гуманітарного права і прав людини (Гаазької, Женевської та Європейської конвенцій), відповідно до яких домовилися про припинення обстрілів житлових районів, про гуманітарне перемир’я, забезпечити доставляння гуманітарної допомоги гуманітарними місіями, організаціями та волонтерами й на лінії зіткнення, і за нею. А також забезпечити безпеку її одержувачам.
А держава має випустити людей із консервної банки. Пропускну систему потрібно або замінити на таку, яка працюватиме, або скасувати зовсім. І почати займатися евакуацією найбільш незахищених і їхньою подальшою долею. Не разом усіх, але тих, кому дійсно без допомоги не вижити. Дати їм те, що в мирний час називалося «соціальними гарантіями». Це точно має зробити держава. Ні гуманітарні місії, ні благодійні організації, ні героїчні волонтери зробити цього не можуть. Хоча… не можуть, але поки що роблять.
