Фронтова старість. Блог Римми Філь
Поважати тих, хто прожив життя – неписаний і писаний закон. Правило, що передається на генетичному рівні з покоління в покоління, з роду в рід…
Для Парасковії Петрівни війна на Донбасі – третя. Жінка нещодавно відсвяткувала свій 100-річний ювілей. Зовсім юною медсестрою Парасковія пішла в 1941 році на війну, закінчила її в складі стрілецької дивізії. Потім мирне життя в рідному Артемівську (Бахмуті), робота в лікарні, діти, онуки, правнуки…
У її спокійну старість знову прийшла війна – 3 лютого 2015 року Бахмут обстріляли з важкої артилерії. Були зруйновані будинки, загинули люди. Тоді, коли розірвалися перші снаряди, поруч із 96-річною Парасковією Петрівною, яка погано чула, знаходився онук, який буквально закинув її до ванної кімнати. Бабуся навіть не встигла зрозуміти, що сталося.
Після обстрілу з’ясувалося, що у квартирі немає жодного цілого вікна, а балкон взагалі відірвало вибухом. Діти та внуки Парасковії Петрівни поспіхом забивали вікна клейонкою та ковдрами, спати доводилося в одязі.
Для мене тема літніх людей та війни не просто складна, а дуже складна. Особиста незагойна рана. Люди похилого віку змушені переживати ще одну війну вже на схилі своїх років. І вмирати в чергах на блокпостах від серцевих нападів.
Болить.
А якщо болить, про це потрібно говорити. Щоб про проблему знали в Україні. Й у світі.
Всі зусилля Фонду Ріната Ахметова з перших днів збройного конфлікту на Донбасі сфокусовані на допомозі найбільш нужденним: людям похилого віку, дітям, інвалідам, багатодітним сім’ям, батькам-одинакам. Завдяки цьому врятовано життя понад мільйона осіб. І скільки літніх людей все-таки пережили б страшні роки збройних дій, якби не допомога, не скаже точно ніхто.
У 2018 році серед тих, хто отримує допомогу Фонду, приблизно 2300 осіб перейшли поріг 85 років. Ще 101 особа – 95 років.
Живуть ці дуже літні люди, м’яко скажемо, скромно й частіше самотньо. Часто їхнім дітям – від 60 років і більше, і вони самі вже потребують допомоги. Тому життя багатьох людей похилого віку на Донбасі перетворилося на справжнісіньку боротьбу за виживання. Особливо на лінії розмежування, де нема світла, газу, води. Де обстріли не припиняються вже п’ятий рік, а вдома й не «вдома» зовсім.
Виживають літні люди. Вони сильні духом.
З такою ситуацією стикнулася Марія Митрофанівна з Гранітного, їй 95. Живе з дочкою, теж пенсіонеркою, у їхній двір неодноразово прилітали снаряди, які пошкодили вікна та двері. Для таких, як Марія Митрофанівна, гуманітарна допомога – справжній порятунок.
Волонтерів чекають, печуть їм пиріжки та наговорюються вдосталь.
Така вона, фронтова старість…
