Ефект падіння балки БЛОГ Наталі Ємченко для LB.UA

Пропонуємо вашій увазі блог Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ. Думку опубліковано на сайті газети LB.UA.

Я вже звикла до того, що соціальна тематика «важкувата» для ЗМІ. Не для всіх і не завжди, але загалом мій досвід саме такий. Тим більше — тема гуманітарної катастрофи на сході України (оскільки гуманітарну ситуацію «там» із центру видно не дуже виразно, катастрофа здається мало реальною, а до допомоги ставлення досить рівне, якщо не сказати — скептичне). Із повним розумінням такої от об’єктивної реальності ми в Гуманітарному Штабі Ахметова продовжуємо працювати з допомогою, не дуже зважаючи на ЗМІ. Час від часу читаємо абсолютно блискучі репортажі про життя людей «там», про роботу волонтерів, гуманітарні місії, про взаємодопомогу. Не часто, але все ж. Й ось минулого тижня стався випадок, який підняв до небес інтерес ЗМІ й користувачів соціальних мереж до гуманітарної ситуації в Донецьку й до теми гуманітарної допомоги. Ми всередині команди назвали його «ефектом падіння балки». А трапилося ось що.

16 жовтня Гуманітарний штаб при Фонді Ріната Ахметова і ФК «Шахтар» оголосили про запуск спільного проекту «Допоможемо дітям». Це — проект із надання гуманітарної допомоги діткам до 2-х років у зоні бойових дій у Донецькій і Луганській областях. Таким малюкам (а їх за нашими підрахунками приблизно 40 000) не підходить доросла їжа, і їм дуже важливо отримувати хоча б базовий набір вітамінів. Вони нічого не знають про війну і, я сподіваюся, поки не до кінця розуміють, що відбувається в їхніх рідних містах і селах.

Зате це добре знають і розуміють їхні молоді (не в сенсі власного віку, звичайно) мами. У «мамських» форумах Донецької та Луганської областей — нескінченні дискусії про те, як в умовах жахливого браку грошей нагодувати малят, знайти памперси, ліки. Все це вони купували в мирний час і не можуть купити зараз (оскільки соціальні виплати вже кілька місяців заморожені, а чоловіки багатьох із них втратили роботу).

Про проблеми маленьких дітей у зоні АТО Римма Філь і Сергій Палкін розповіли на спільній прес-конференції Штабу та Клубу. Ми говорили й говоримо про це постійно під час зустрічей із журналістами та лідерами громадської думки. Ми розповідали про те, як малюки з батьками місяцями живуть у бомбосховищах. Без нормальної їжі. Без грошей. Без доступу до нормальної медицини. Ми розповідали без особливої ​​надії на те, що відразу після прес-конференції ЗМІ почнуть писати про це — тема складна, тривожна, не найпопулярніша, особливо напередодні виборів. Власне так і вийшло — інформація пішла «жити своїм життям» у соціальних мережах, і до ЗМІ практично не потрапила. Журналісти чесно говорили нам, що розповідати про гуманітарні проблеми й гуманітарну допомогу складно.

Ситуація кардинально змінилася 20 жовтня, коли від потужної вибухової хвилі постраждала західна частина «Донбас Арени», західна рецепція. Де саме в цей момент видавали дитячу допомогу, і де під вибитими вибуховою хвилею осколками конструкції дивом не загинула дівчина (її мимоволі чи ні врятував охоронець, який затримав біля входу буквально на пару секунд). За один день кадри з камер відеоспостереження та повідомлення про те, що трапилося, обійшли всю країну, їх показали практично всі канали й передрукували практично всі ЗМІ. Тільки на офіційному YouTube каналі Гуманітарного Штабу за добу відео переглянули більше півмільйона людей. Наступного дня українські та навіть міжнародні ЗМІ продовжували буквально обривати телефони й пошту Гуманітарного штабу і ФК «Шахтар» із проханням купити права на показ відео, із питаннями про стан дівчини, із питаннями про проект «Допоможемо дітям» і про те, чому було прийнято рішення і далі видавати дитячу допомогу на «Донбас Арені».

Ми відповідали, що дівчина — жива і здорова. Що охоронець (з відомим прізвищем Гайдар) — герой. Що допомогу ми продовжуємо видавати тому, що вона дуже потрібна дітям і їхнім батькам, які позбавлені найнеобхіднішого (за півдня, коли відновили роздавання допомоги, дитячі набори отримали понад 200 матусь). Що в Донецьку тривають обстріли, і роздавати допомогу загалом дуже небезпечно, де б то не було. Що «Донбас Арена» має у своєму розпорядженні необхідну інфраструктуру для зберігання й розповсюдження допомоги, на відміну від інших місць.

А ще ми ставили зустрічні запитання. Чому не писали про «дитячі» проблеми в Донецьку й інших містах раніше? Чому не били на сполох щодо обстрілів міста? Чому не цікавилися проблемами маленьких дітей у зоні АТО й історіями тих, хто їм допомагає (зокрема, проектом «Допоможемо дітям») до події вибуху, котрий, слава Богу, обійшовся без людських жертв? Чому вирішили написати історію про дітей Донецька та проект допомоги їм саме зараз?

Відповіді були різними. Здебільшого йшлося про те, що здалеку ситуацію складно оцінити. Що за зведеннями з передової дуже складно розгледіти «бойовий тил» з обох ліній фронту, тим більше — життя й долі окремих людей. Що напередодні виборів до українського парламенту гуманітарні проблеми затираються, стають схожими на копії з копії. А проекти з гуманітарної допомоги політизуються. Інша справа — коли є вірусне відео, з яким легко і просто працювати.

Я це до чого: падаючи від вибухової хвилі, конструкція стала тією формою, яка в одну мить зробила дуже актуальною суть великої проблеми. Однак, це не міняє справи — форма виявилася важливішою за зміст. А дуже хочеться, щоб стало навпаки.