Єднальні нитки. БЛОГ Наталі Ємченко, директора зі зв’язків із громадськістю та комунікацій СКМ, для LB.UA
18 травня 2015 року роздрібна мережа «Брусничка» оголосила про те, що припиняє роботу всіх 54 магазинів, які розташовані в зоні АТО. Паралельно «Паралель» заявила про закриття всіх 32 заправок, розташованих на територіях Донецької та Луганської областей, не підконтрольних українській владі. Головна причина — неможливо й далі постачати продукти та паливо або закуповувати їх на місці в постачальників, які діють відповідно до українського законодавства.
Рішення було вимушеним, тимчасовим, але наразі — безальтернативним. Унаслідок цього вимушеного рішення програли всі. Український бюджет позбувся податків, які сумлінно платили й далі платять «Брусничка» й «Паралель». Вони перестали робити мільйонні замовлення в українських виробників. Українські постачальники цих роздрібних операторів змушені будуть скорочувати обсяги виробництва з усіма наслідками. Працівники магазинів і АЗК втратили роботу. Люди, які живуть у зоні АТО й залишаються громадянами України, втратили можливість купувати українські продукти й українське паливо. Але найголовніше навіть не в цьому. Найголовніше в тому, що із зупинкою магазинів і АЗК обірвалися ще дві тоненькі ниточки, які з’єднують людей, що проживають на двох територіях нашої спільної країни, вимушено розділених лінією військових дій. Слідом за зупинкою соціальних виплат, зупинкою роботи українських банків, введенням пропускної системи. Слідом за поділом інформаційного поля.
Так вже виходить, що сьогодні заледве не єдиною ниткою, що продовжує зв’язувати дві частини України, залишається українська гуманітарна допомога. Вона пов’язує не тільки нас, Гуманітарний штаб Ріната Ахметова, і Донбас. Вона пов’язує тих людей, кому вкрай потрібна допомога, і тих, хто може й готовий допомагати і співчувати. Пов’язує волонтерів Маріуполя і Дніпропетровська, виробників Харкова, Чернігова, Миколаєва та Тернополя з жителями Донецька, Макіївки, Харцизька, Горлівки і Станиці Луганської.
Звичайно, ми й далі будемо всіляко підтримувати цю нитку. Будемо ще більше нарощувати обсяг і розширювати географію допомоги. Будемо збільшувати кількість українських постачальників. Перепрофілюємо звільнені магазини «Брусничка» під пункти роздавання гуманітарної допомоги, а їхніх працівників залучимо як волонтерів. Ми передамо нафтобазу «Паралелі» під потреби ООН, для реалізації гуманітарних проектів під егідою World Food Program. Будемо й далі займатися психологічною реабілітацією постраждалих від військових дій дітей. Будемо далі розповідати і в Києві, і в Донецьку, на всій території України, про допомогу, про співчуття, про мир і людські життя як найвищі цінності. Про все, що нас сьогодні об’єднує, а не роз’єднує.
Ми в гуманітарному Штабі Ахметова переконані в тому, що Україна й Донбас однаково будуть разом. Що рано чи пізно примирення обов’язково відбудеться. І це можна буде зробити тим швидше й безболісніше, чим менше загине людей, чим більше єднальних ниток ми збережемо, чим менше скажемо одне одному образливих слів і приймемо безвідповідальних рішень.
