ua

Дзеркало Ахметова. БЛОГ Римми Філь, координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

21.09.2016

Що таке знати людину більш ніж 20 років? У моєму випадку – знати його, можна сказати, все своє свідоме життя. Спостерігати за його молодістю, становленням і першими кроками до великого бізнесу, за ставленням до людей. За цей час у мене вже чітко сформувалася про нього власна думка, якою зараз хочу поділитися.

Сьогодні виповнюється 50 років Рінату Ахметову. З цих п’ятдесяти ми знайомі вже більш ніж двадцять років, з 1994 року. Його ім’я і прізвище знають усі, про нього багато говорять і пишуть, але здебільшого ті, хто з ним ніколи не був знайомий особисто. Я ж, не кривлячи душею, можу дозволити собі трохи розповісти про те, яким його знаю я.

Говорячи про Ахметова, його справи – це перше, що потрібно виділити. Його любов до Донецька й Донбасу ніколи не була модним аксесуаром успішності, як це є в багатьох. Швидше навпаки, успішність прийшла як наслідок цієї любові. Вона була щирою, а тому взаємною. Може, тому за очі і прості люди, які ніколи з Ахметовим не мали особистих стосунків, і бізнесмени, називають його просто на ім’я – Рінат. Для них він був Рінатом у 25, для них він Рінат і в 50. Комусь, на перший погляд, таке звертання може здатися дещо фривольним, я ж розцінюю це як ознаку максимальної довіри до людини.

Всі роки Рінат Ахметов жив у Донецьку. Часто можна було побачити, які він прогулюється бульваром Пушкіна, він обов’язково був на кожному футбольному матчі, коли грав «Шахтар», обідав на літніх майданчиках ресторанчиків. Він жив Донецьком. І саме тому завжди робив і робить зараз так багато для нього.

І справа навіть не в шикарних «Донбас Паласі» й «Донбас Арені», побудованих Ахметовим для міста і про які знають усі. Ви багато знаєте прикладів такої взаємної любові людини й міста?

Особливо це відчувається в останні два з половиною роки, що стали найтяжчими в його житті й одними з найважчих в історії Донбасу. Я маю право заявляти про це, тому що особисто бачу й чую, наскільки біда Донбасу – його біда, наскільки глибоко й щиро він переживає й хоче допомогти. І саме тому працює Гуманітарний штаб: забезпечує найнеобхіднішими продуктами й життєво важливими ліками старих і інвалідів.

Ахметов у роботі Гуманітарного штабу – це не просто засновник, який підписав його своїм іменем. Він знає, які продукти ми доставляємо, куди й коли. Він знає історії всіх поранених дітей, допомагає їм у процесі лікування й подальшої реабілітації.

Одного разу багато років тому, вітаючи мене з днем народження телефоном, Ахметов сказав, уже обговорюючи якусь актуальну на той момент тему, що жити потрібно так, щоб не соромно було перед своїм віддзеркаленням у люстрі. Мій журналістський розум відразу відклав цю фразу на поличку. Дуже вже вона була співзвучна з моєю філософією.

Потім, коли на Донбасі розпалювалася війна, а він вже створив Гуманітарний штаб і допомагав людям, ми знову згадали в розмові про те, що найважливіше для людини – чинити так, щоб ніколи не побачити у своєму віддзеркаленні плям ганьби. Самому знати, що їх немає.

Тому що в кожного з нас є власне дзеркало, яке лестить і не обманює.

ДЖЕРЕЛО