ua

Дива творять люди. Блог Дмитра Блінова

05.09.2019

Кажуть, батьки поділяються на безліч умовних типажів. Серед них є два, може, і не дуже типові, але вкрай яскраві: «боягузи» та «вікінги». Одні буквально трясуться над своїм дитям, бояться навіть на секунду відпустити його від себе (хоч якого віку дитина). Інші, навпаки, фанати спартанського виховання, коли діти отримують повну свободу у своєму бажанні пізнати навколишній світ (у межах розумного, звичайно).

Серед моїх друзів і знайомих є батьки обох типів. Але їх, безумовно, ріднить реакція на хвороби або нездужання своїх нащадків. У таких ситуаціях дорослі поводяться однаково: жертовно, рішуче, намагаючись побороти постійну тривогу за своїх діточок. Вони з полегшенням зітхають, коли лікарі кажуть: «Нічого серйозного, все буде добре». І впадуть у паніку, якщо (не дай Боже), чують про «все серйозно».

Саме так відреагувала мешканка міста Свердловська Луганської області Галина, коли в її трирічного сина Валери знайшли ваду серця. Це була паніка, що часом переходить в істерику. Тому що жінці сказали: якщо нічого не зробити, син, якого вона народила в 40 років, може в будь-який момент померти.

Варіантів дій було два: зробити порожнинну операцію або ставити імплант. У разі першого дитині розкрили б грудну клітку, зупинили серце й потім, закривши ваду хірургічно, намагалися б запустити його знов. Це величезний ризик для життя та здоров’я. Навіть у разі успіху це реабілітація тривалістю в кілька років і довічні шрами. Другий шлях – ставити імплант – для матері-одиначки виявився занадто дорогим. Галина Миколаївна дивилася, як син важко дихає після усякої активної гри, як швидко втомлюється, і дедалі сильніше занурювалася в емоційну яму.

Ночами вона ридала, а вдень брала себе в руки й намагалася зрозуміти, як допомогти любому Валерчику. Потім Галина випадково дізналася про проект «Рінат Ахметов – Дітям. Здорове серце». Вона вирішила, що це світло в кінці тунелю, надихнулася, зателефонувала на гарячу лінію Фонду Ріната Ахметова, щоб дізнатися, чи допоможуть її синові.

Сумнівалася, тому що живуть вони на неконтрольованій території. Галину Миколаївну відразу заспокоїли: до проекту беруть діточок із вадою серця не тільки із Запорізької та Харківської областей, але з Донецької та Луганської теж. Причому незалежно від того, з якого боку лінії зіткнення живуть сім’ї тяжкохворих дітей.

Потім була довга дорога до Києва через блокпости. Передопераційне обстеження лікарів і, нарешті, настав день операції. Валеру поклали на носилки, повезли з палати – і менш ніж за годину по тому повернули мамі. Здорового (в зоні серця – точно). Це було справжнє диво для матері: усвідомити, що її смертельно хворий хлопчик таким бути перестав. Що він більше не буде страждати від задишки та сідати напочіпки, щоб відпочити після кожних 30 метрів прогулянки.

Лише 30–40 хвилин між «може померти» й «нічого не загрожує». Звичайно, диво. Тільки диво рукотворне. Лікарі встановили дитині оклюдер – імплант, який надійно закриває ваду, причому зробили це без розрізів і скальпеля. Просто непомітно для дитини прокололи великі судини на стегні, за допомогою довгих тонких катетерів проникли до проблемного місця й «доставили» туди прилад, який усунув проблему із серцем.

Понад 100 сімей, у яких були дітки з хворим серцем, вже пережили ті ж емоції, що й Галина Миколаївна. Фонд Ріната Ахметова допоміг їм у цьому. Їхні знайомі та близькі, коли дивляться, як граються після встановлення оклюдера діти, постійно повторюють це слово: диво, диво, диво. Але сім’ї знають: дива творять люди.