Дитина без підтримки – як людина без хребта
День студента. Стати студентом досить просто для дітей, котрі зростали у люблячій сім’ї. І геть непросто для дітей, які виросли в інтернатній системі. Найбільша відмінність між ними – особисті стосунки та віра в твої сили небайдужого, безпечного, люблячого дорослого.
«Дитина без підтримки – як людина без хребта, неможливо ні встати, ні рухатися». Ці слова колишньої вихованки інтернату, а тепер дорослої та успішної жінки, дружини, мами доцента кафедри загальної та соціальної педагогіки одного з найкращих вищих навчальних закладів Західної України, що прозвучали кілька років тому на конференції, присвяченій темі Наставництва, запам’ятались мені назавжди. Таке несподіване та сильне порівняння – людина без хребта. Вражає. Життя цієї жінки надає повноваження зробити саме таке порівняння. Їй пощастило. Незважаючи на відсутність батьків з самого дитинства, ще в школі, а це було понад двадцять років тому, зустрілася людина, яка підтримала, подарувала любов, час, особисте спілкування, допомогла повірити, що все в житті вдасться, «що зможу», помогла обрати інститут для навчання, котрий визначив майбутню професію. Тоді це була мама подруги. Нашу героїню запрошували до них додому на вихідні, і дівчинка мала змогу час від часу залишатися в сімейної атмосфері, яка зцілювала від минулого та давала бажання будувати плани. Сьогодні ми б назвали це Наставництвом. Наставництво – це слово, що вже майже десять років застосовується в Україні щодо стосунків між відповідальним дорослим та дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування або дитиною, яка перебуває в закладі інтернатного типу.
За роки роботи в Наставництві я сформулювала для себе, що таке Наставництво. І вважаю, що Наставництво – це гарантія дитині, що вона не одна. Не одна в своїх буденних переживаннях, в своїх страхах і мріях, в своєму житті. Не одна, бо поруч є людина, кому вона не байдужа, хто дивиться на неї з любов’ю і бере за руку в потрібний момент. Наставник – це не шеф і не спонсор, Наставник – не волонтер, який прийшов показати чергову веселу програму і не благодійник, який привіз дорогі та яскраві подарунки. Наставник – це не «одноразова» людина в житті дитини.
Наставник – це друг і порадник, співрозмовник і той, з ким можна просто помовчати. Наставнику можна довіряти та покладатись на нього. Так, довірливі стосунки потребують часу та зусиль, уваги та терпіння. І це про Наставника – дорослу людину, яка хоче і може турбуватися і дарувати любов дитині, підлітку чи молодій людині протягом тривалого часу – часу, достатнього для того, щоб дитина отримала нові, безпечні, позитивні та емоційно значущі стосунки з дорослим. І повірила: я не одна, я комусь потрібна, у мене є для кого жити та розвиватись.
Декілька тижнів тому для спеціалістів денних центрів, що розташовані переважно в сільській місцевості, я проводила семінар на тему Наставництва. І мені поставили дуже вагоме запитання, правду кажучи, навіть не одразу знайшла відповідь на нього. Спитали: зараз так багато говорять і пропонують різних програм Наставництва. Яка ж з них найкраща? Відповідь ми сформулювали усією чисельною групою через пару годин спілкування. Найкраща програма Наставництва – це та, що в першу чергу буде найліпша для дитини, буде фокусуватись на задоволенні її реальних емоційних, душевних та особистих потреб, а не на бажанні дорослого стати Наставником та вдовольнити свої потреби, наприклад: я хороший, я допомагаю.
Розпочинаючи, завжди важливо знати, що буде індикатором успішності програми? Яка мета, який зміст, який ефект ми очікуємо від наставницьких стосунків? Декілька років тому Фонд Ріната Ахметова розпочав програму Наставництва одночасно в двох містах: Маріуполі та Святогірську. Активна фаза проекту забрала близько року, завдяки цьому сорок три дитини мали особистого Наставника. І більша частина з них має дотепер, після закінчення пілотного проекту Фонд надає консультативну допомогу Наставникам та уважно наглядає за життям дітей (хоча тепер уже і не дітей, а молодих людей, багато з них стали випускниками) та їхніми Наставницькими стосунками.
Так от, є важливий та вагомий індикатор успішності – тривалість Наставницьких стосунків. Стосунків, що стали дружбою між дорослими та дітьми. Стосунків, що дали дітям необхідну підтримку та допомогли повірити: все у мене вийде. Є поруч старший, кому довіряю та знаю. Хто мотивує розвивати свої таланти та навчатися. І діти, які за інших обставин не мали б шансів поступити до університету (за статистикою, лише 1% випускників інтернатів поступають до вищих навчальних закладів) стають успішними студентами. Мало того, студентами саме тих професій, про які мріяли.
Алла, вихованка Святогірської школи-інтернату, яка лише два роки тому була замкненою та нерішучою, завдяки підтримці своєї Наставниці навчилася не тільки визначати досяжні цілі, а й досягати їх. Їхні стосунки тривають уже більше двох років, і за словами Алли, за цей час вона навчилась радіти життю, іти вперед, і тільки вперед.
Сьогодні Алла – студентка Слов’янського педагогічного університету. Поборовши свої страхи, вона поступила саме туди, куди планувала. Напередодні Дня студента хочеться побажати цій дівчині всього найкращого, доброго, позитивного та справжнього. Побажати завжди слідувати за своїми мріями. А її Наставниці величезна подяка, що пройшла весь цей шлях поруч та продовжує найважливіше – особисту участь та підтримку уже не дитини, а молодої людини.
І нехай серед українських студентів буде з кожним роком все більше тих, хто одержав підтримку, встав і сміливо пішов завдяки Наставництву.
