Два роки боїв на мирному фронті. Блог Римми Філь, координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова
У цієї війни немає єдиного початку. Дай Боже, щоб був якомога швидше кінець. Її початок у кожного свій: у когось із подій у Слов’янську, у когось із 26 травня 2014 року, коли в Донецьку були перші вбиті, у когось із влучення снаряда в його будинок. Перша наука – війна відчувається шкірою, вона починається тоді, коли торкнулася тебе особисто, твоєї родини, друзів, знайомих.
Для Фонду Ріната Ахметова вона почалася рівно два роки тому, саме 23 травня, коли дівчатка з програми «Сирітству – ні!», не маючи ні досвіду, ні знань, вивезли перші сімейні дитячі будинки зі Слов’янська до Святогірська. Ніхто не знав, чи надовго, і що буде попереду. Здавалося, тиждень-другий і все владнається.
Але слідом за сімейними будинками пішла евакуація інтернатів. З палаючого Слов’янська їх вивозили з волонтерами – Петром Дудником і його сім’єю, з Наташею Киркач. Потім ця мирна армія волонтерів ставала дедалі більшою.
Рятувати людей стало дуже небезпечно. Волонтерам спалювали машини, саджали їх у підвал, погрожували.
А прохань вивезти ставало дедалі більше й більше. Люди телефонували на мобільні телефони дівчат із «Сирітству – ні!» цілодобово. На той момент ще тільки зароджується гаряча лінія складалася зі співробітниць «сирітства» і їхніх батьків. Щодня ставало дедалі гірше й гірше, а вивезення людей перетворилося на справжнісіньку евакуацію. Державна машина, неповоротка й бездушна, не діяла швидко і злагоджено, як того вимагала ситуація. Ніяк не діяла, якщо говорити відверто. На той момент була лише ініціатива окремо взятих людей з обласної, міських та районних адміністрацій.
Перевезти будинок престарілих або інтернат дуже складно. Потрібно не тільки вивезти, треба розуміти, куди везти, хто зможе прийняти хворих дітей і лежачих людей похилого віку.
А ось хоспіс у 21 лікарні, розташований за декілька кілометрів від донецького аеропорту, вивезти так і не змогли. Ніхто не брав.
Слов’янськ, Донецьк, Єнакієве, Макіївка… Ми вивозили людей із десятків населених пунктів Донецької й Луганської областей. Тих, кого потрібно було вивезти з війни, ставало чимраз більше. Везли автобусами, мікроавтобусами та приватним транспортом.
Так народився Гуманітарний Штаб Ріната Ахметова.
Ми вивозили вже не тільки дитячі будинки та будинки для людей похилого віку. Ми почали вивозити жінок із дітьми й людей похилого віку. Везли буквально під обстрілами. Часом обстріли були настільки щільними, що люди чекали наші автобуси в підвалах і бомбосховищах.
Нас, донецьких, часто запитують, чи важко покинути свій дім. Відповім за себе: це не просто важко – кинути в один момент усе, що тобі дороге, що було побудоване тобою, що було невід’ємною частиною твого життя – це нестерпно.
Я пам’ятаю, як одна бабуся записувалася на евакуацію: вона й чотири коти. З огляду на те, що всі місця в мікроавтобусі були вже розписані, а кожна людина везла із собою ще й по сумці з особистими речами, чотирьох котів ми ніяк не могли взяти. Просили взяти із собою хоча б двох. Без чотирьох котів бабуля навідріз відмовлялася їхати. Довелося везти і чотирьох котів, і бабусю.
До серпня вже повноцінно запрацювала цілодобова гаряча лінія. Це була гаряча лінія горя й болю. Я пам’ятаю одну з заявок на евакуацію – лежачий дорослий син-інвалід і мати-інвалід у повністю обстрілюваній Ясинуватій, куди просто неможливо заїхати…
У звітах роботи служби з евакуації в ті дні значилися тризначні цифри. На день – приблизно тисячі людей.
Всього за літо 2014 року Гуманітарний штаб Ріната Ахметова вивіз 39462 особи, зокрема 14784 дитини.
