Дорослі неспроста здаються нудними. БЛОГ Надії Кондратюк, експерта проекту «Наставництво» Фонду Ріната Ахметова
Дорослий світ може здатися незрозумілим і відстрашливим, нецікавим, неяскравим – адже, може здатися, що в дорослих усе за планом, за графіком. Готові відповіді на питання й безліч різних правил на всі випадки життя. Дорослі, часто сумні та невеселі, – твердять про якусь відповідальність за майбутнє. І це так дратує, правда? Хочеться ні про що не думати, не планувати, хочеться яскравого, незвичайного – пригод, любові, морозива, дощу, снігових заметів, багато літа, канікул, цукерок, іграшок і чарівної палички, яка зробить за тебе уроки. І тільки доведеться в школі дати щоденник для гарної оцінки. Ось тільки життя складається не тільки з розваг.
Всі дорослі, які здаються нудними, неспроста придумали собі життєві правила. Одні – для багатьох, і домовилися їх дотримуватися. Складно уявити, що б було, якщо в кожного були свої правила та він дотримувався б тільки їх.
Наприклад, хтось переходить дорогу на червоне світло, хтось на жовте, а хтось на зелене. А у водіїв машин теж свої правила – вони взагалі не зважають на світлофори. Ось було б життя цікавішим! А скільки людей отримали б травми? Адже машина – міцніша та важча від людини, до речі, тому пішоходам і дозволено переходити дорогу тільки у відведених для цього місцях – пішохідних переходах. Якби всі переходили дорогу де заманеться – не уникнути лиха. Гальмівний шлях у машин, залежно від швидкості та маси, це кілька десятків метрів. До речі, його можна порахувати – знаєте, як? Там багато складників, треба враховувати і швидкість реакції водія, і дорожнє покриття, і швидкість, і багато всього. Але я не про це. Я про правила.
Правила мають бути. І щоб вони були дієвими – їх треба виконувати. А щоби вони стали зрозумілими – повинен бути хтось, хто розповість про них. І хто обов’язково вже знає, як вони працюють, маючи життєвий досвід. Для цього поруч необхідний хтось із дорослих, хтось із досвідом. Наставники. Тому що все, про що вони говорять – з їхнього життя, кожен із них вчився на своєму прикладі та на прикладах інших. Вони розуміють, що через два-три роки тобі доведеться бути самостійним і вирішувати – яку професію обрати, де вчитися, як заробляти гроші, як їх витрачати, як закохуватися, як створювати сім’ю, як дружити або не дружити, як купувати речі, готувати та багато-багато іншого. Може, це не дуже цікаво, але це те, без чого не обходиться жоден день.
І ті дорослі, які поруч – наставник, учитель, вихователь та інші – насправді хочуть добра. Хочуть поділитися своїм досвідом. Підбадьорити або застерегти стосовно чогось, щоб дійсно дати багато порад на всі випадки життя. І нехай зараз здається, що вони говорять так багато незрозумілого – просто слухай і збирай всередині себе. Якось усі-усі добрі поради або незрозумілі правила оживуть, і ти знатимеш відповідь, знатимеш, як вчинити або яке рішення обрати. Через багато-багато років, коли будеш вчити своїх дітей, напевно, згадаєш тих, хто був поруч, коли тобі було стільки, скільки сьогодні.
