ua

Допомогти дитині пережити смерть близької людини. БЛОГ Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

21.05.2017

Тиждень днів тому в Авдіївці знову сталася жахлива трагедія. Через черговий обстріл загинули люди, а двоє дітей залишилися сиротами. Діти, переживши жах обстрілу, стали свідками смерті батьків. Смерть близького – подія, яка завжди травмує психіку дитини. Щоб допомогти їй впоратися з тим, що відбувається, дорослим важливо розуміти, з якими почуттями може зіткнутися дитина, як може змінитися її поведінка.

Процес проживання втрати називається горюванням.

Можна виділити чотири стадії проживання дитиною горя:

1.Стадія заперечення – «ні, цього не може бути», «все це поганий сон»;

2.Стадія протесту. На цій стадії дитина може поводитися грубо, демонстративно, привертати увагу всіма можливими способами, може різко знизитися успішність у школі. Дитина на цій стадії може регресувати.

3.Стадія відчаю. Туга за минулим, у якому близька людина була поруч, пошуки відповіді на запитання «Хто винен?». Часто діти починають звинувачувати себе в тому, що сталося.

4.Стадія подолання. Якщо попередні стадії прожиті дитиною, на стадії подолання йде процес адаптації до нових життєвих умов.

Почуття, які може мати дитина в процесі горювання:

  • Тривога. дитина тривожиться про те, що хтось ще з її близьких може померти, а також багато думає про власну смерть.
  • Вина. Маленькі діти можуть звинувачувати себе в смерті одного з батьків, пояснюючи це поганою поведінкою або, скажімо непослухом. «Я балувався, тому мій батько помер». Діти старшого віку звинувачують себе в те, що трапилося, знову і знову згадуючи деталі смерті батька, розмірковуючи, що мали зробити, щоб запобігти смерті близької людини.
  • Гнів. Дитина може злитися на батька за те, що той залишив її. Може злитися й ображатися на іншого з батьків за те, що йому не озволили бути на похоронах або взагалі не повідомили про смерть. Може кричати й навіть битися.
  • Печаль. Дитина може знову і знову переглядати фотографії з померлим батьком. Йому може здаватися, що померлий десь зовсім поруч.
  • Безсилля й безпорадність. Дитина усвідомлює, що є багато непідвладних їй речей.

У дитини може порушитися сон і харчування. Сон дитини стає неспокійним. Складнощі з засинанням або пробудження серед ночі. Кошмари. Якщо дорослі пояснили малюкові, що покійний «заснув», дитина може боятися заснути. Порушення харчування проявляється відсутністю апетиту або навпаки їсть занадто багато.

Нерідко, проживаючи втрату, дитина регресує (неусвідомлено повертаючись до поведінки, властивої більш ранньому віку). Може почати смоктати палець, брати їжу руками, відмовлятися самостійно одягатися. Може з’явитися нічне нетримання сечі.

Також дитина може відчувати загальне нездужання, слабкість у м’язах, млявість, відсутність енергії.

Успішність дитини знижується, їй складно концентруватися, пам’ять порушується. З однолітками в цей період можуть різко погіршитися стосунки. У деяких випадках дитина «закривається» й не хоче йти ні з ким на контакт, в інших – стає злою й агресивною.

У такій ситуації маленька людина гостро потребує допомоги дорослих. Впоратися з переживаннями самостійно малюкові не до  снаги.

Як допомогти дитині? Насамперед, створити теплу атмосферу, що дасть змогу виявляти почуття й говорити про переживання. Ніколи не приховуйте смерть одного з батьків від дитини. Відповідно до віку малюка, повідомте йому про смерть і будьте готові відповісти на всі запитання дитини, уникаючи страшних подробиць. Багато хто припускається помилки, прибираючи фотографії покійного, миттєво змінюючи тему розмови, якщо мова пішла про померлого батька, мотивуючи це тим, що оберігають дитину від додаткових переживань, у такий спосіб порушуючи природний процес горювання. Ніколи не забороняйте дитині плакати. Обійміть і утіште її, дозвольте розповісти про свої почуття. Пам’ятайте, що зміни в поведінці і стані дитини викликані травматичним подією. Не варто лаяти або звинувачувати малюка, це лише погіршить ситуацію. Якщо ви відчуваєте, що у вас недостатньо сил і ресурсу, щоб допомогти дитині самостійно, або процес горювання затягнувся (триває понад 12 місяців), зверніться по допомогу до фахівця-психолога.