Допомагати людям: нелегка праця дарувати надію. Блог Михайла Катеринчака, керівника проекту Фонду Ріната Ахметова
З початку конфлікту на Донбасі турботу про найбільш нужденних жителів регіону взяв на себе Фонд Ріната Ахметова. У межах його найбільшої програми – Гуманітарного штабу – бригади мобільної видачі доставляють у прифронтову зону набори виживання – їх отримують жителі 85 населених пунктів. Сьогодні, напередодні Всесвітнього дня волонтера, хотілося б особливу увагу приділити тим, чия робота часто залишається за кадром. Тим, хто приносить допомогу, ризикуючи життям. (мобільне видавання – набори виживання. Тут ліпше мобільна видача, це академічна нормаJ)
Отже, почну з головного. Робота в благодійній сфері – дійсно нелегка праця. Це однаково стосується як волонтерів, так і працівників благодійних організацій. І тих, й інших супроводжують навантаження емоційні та фізичні. Так, у Фонді Ріната Ахметова працівники, які доставляють допомогу, не тільки виїжджають «у поля», але й беруть участь у розвантаженні-передаванні продуктових наборів, а також їхньому формуванні. Також їм доводиться серйозно вникати в роботу з документацією, адже потрібно не лише організувати видавання, сформувати списки одержувачів, але й ретельно вести звіти. Робота працівників Фонду під час формування наборів – це, по суті, виконання технологічного процесу, як на будь-якому виробництві. Водночас вони готові залишитися понаднормово, вийти на роботу у вихідний, виконати підвищену норму за той самий період часу. Ці люди розуміють, що вони на старті процесу, задають його ритм.
Не менш важливий емоційний чинник. Насамперед, це здатність співчувати людям і залагоджувати конфліктні ситуації. Наприклад, волонтери, які відповідають за видавання продуктових наборів, мають вміти відповісти навіть на найнесподіваніші запитання про ту допомогу, яку вони надають. Не завжди видавання проходить гладко – нерви змученого боротьбою за виживання населення Донбасу на межі, люди зриваються, самі того не бажаючи. У такій непростій ситуації волонтери мають якомога швидше розв’язати конфлікт: висловити співчуття людині й у жодному разі не реагувати на негатив на свою адресу чи щодо якості своєї роботи.
На щастя, за роки роботи працівники Фонду вже чудово розуміють: навіть пряма агресія насправді спрямована не проти них. Це біль, образа та розчарування, котрі людині, яка конфліктує, більше нікуди виплеснути. Працюючи з такими ситуаціями, у волонтера починає з’являтися і зміцнюватися «захисний екран», щоб не зруйнувати свою емоційну оболонку. І тут вкрай важливо не допустити, щоб цей екран перетворився на постійну непробивну стіну. Емоції волонтера – немов щит: його потрібно піднімати в разі загрози, але обов’язково опускати, щоб побачити біду людини.
