Діти з долями дорослих. Блог Аліни Клімчик, фахівця програми «Рінат Ахметов – дітям. Сирітству – ні!»
![](https://akhmetovfoundation.org/rails/active_storage/disk/eyJfcmFpbHMiOnsibWVzc2FnZSI6IkJBaDdDRG9JYTJWNVNTSnJkbUZ5YVdGdWRITXZOMmh5TkhWek9HcGtiV1F4YW1zNU9YTnpkbUl5TkdOM2NIaDVjUzlsTWprek5qaG1OMkU0WVRKalltWTJOV1UxTXpWaE5URXpaR0UyTVRkbE9EWTFNbUU0WlRRMFpEaGxNVE5tTmpVNE5USXlZemxtTmpWa01UZGpZak0zQmpvR1JWUTZFR1JwYzNCdmMybDBhVzl1U1NKTGFXNXNhVzVsT3lCbWFXeGxibUZ0WlQwaU1UZzJNVFZmTUY5dmNtbG5MbXB3WnlJN0lHWnBiR1Z1WVcxbEtqMVZWRVl0T0Njbk1UZzJNVFZmTUY5dmNtbG5MbXB3WndZN0JsUTZFV052Ym5SbGJuUmZkSGx3WlVraUQybHRZV2RsTDJwd1pXY0dPd1pVIiwiZXhwIjoiMjAyNC0wNy0yN1QwNDoyMTozNS4xMDhaIiwicHVyIjoiYmxvYl9rZXkifX0=--a8f0e64f45e2211e9f776c22ec130b9d3fde0734/18615_0_orig.jpg?content_type=image%2Fjpeg&disposition=inline%3B+filename%3D%2218615_0_orig.jpg%22%3B+filename%2A%3DUTF-8%27%2718615_0_orig.jpg)
Щомісяця я зустрічаюся з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з різних куточків України в рамках програми «Рінат Ахметов – дітям. Сирітству – ні!» Вони розповідають про себе, а також ставлять прямі запитання, наприклад: «А ви знайдете нам батьків?»Діти не запитують, чи привезли ми для них іграшки, але іноді цікавляться, чи можу я їх забрати зі собою.
І так, я хочу. Найбільше – поділитися з ними любов’ю. Адже це діти. І, на жаль, морально вони вже готуються до майбутніх реалій дорослого життя. Тому що знають: мало хто їм допоможе, а шанси на життя в новій сім’ї мінімальні.
З наших маленьких діалогів я бачу, як хлопчики та дівчатка без надії (вже) сподіваються, що приїдуть люди, які захочуть забрати в сім’ю саме його або її. А коли тітка та дядько їдуть із закладу з іншою дитиною, їм стає гірко: «Отже, не пощастило».
Маленькі дорослі – я так особливо, з ласкою називаю дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони маленькі, хоч скільки б їм не було – 3, 5, а то й 16 років, це проявляється в думках, мріях, бажанні банальних речей, про які тільки залишається мріяти. Дорослі – вони розуміють і знають, як треба поводитися з кандидатами, щоб «виграти квиток» у сім’ю. «Головне – це сподобатися і щоб вони мені сподобалися», – кажуть діти. І я гірко всміхаюся, думаючи про себе: «Вони будуть намагатися не залишитися тут, але навіть не уявляють, що таке сім’я й що безцінне вона може їм дати».
Так, не уявляють. Хіба що фрагментарно, хто осиротів уже у свідомому віці та ще пам’ятає маму й тата. Пам’ятають батьків і ті, кого забрали з певних причин. Мабуть, було насильство в сім’ї або тотальний недогляд, і це сумно, адже доведеться звикати до нових норм поведінки серед людей. У цьому мають допомогти усиновителі, опікуни, прийомні батьки.
Діти з долями дорослих… За фізичними та психологічними показниками це діти, а за життєвими – дорослі, які проявляють стійкість, плутаючи її зі завзятістю, рішучість – у помилкових діях, хоробрість – у небезпечних ситуаціях. І цього можна уникнути. Потрібні лише дорослі, за якими можна йти, які вкажуть дорогу життя.
Не всі готові до дорослої дитини. Коли запитую кандидатів: «Дорослу дитину, це яку?» І стримуюся, щоб ненароком не злякати кандидата: вони всі дорослі. У погляді, у відчутті, у світосприйнятті. А людям страшно, адже вони в полоні міфів про спадковість, про сумнівність друзів тощо.
«Не бійтеся, це тільки діти. Хоча трішечки в колючках», – запевняю кандидатів у телефонній розмові я. Діти, які ще мріють почути: «Синочку, я тобою пишаюся» або «Донечко, я буду любити тебе завжди, незалежно від того, що ти робиш».
Любов і прийняття – ось що важливо їм відчути – дітям із долями дорослих. І колючки можна згладити. І примножувати разом щастя.
Хочете дізнатися, як?
28 вересня в Києві чекаємо вас на тренінгу «Їжачок-колючка: як подарувати дитині тепло», який організовує Фонд Ріната Ахметова. Будемо говорити про дітей, про формування теплих взаємин у сім’ї, про взаємне прийняття. Більше про подію тут.
P.S. Ви навіть не уявляєте, як із цими дітьми поруч тепло :-) (буде фото)