Діти з долями дорослих. Блог Аліни Клімчик, фахівця програми «Рінат Ахметов – дітям. Сирітству – ні!»

Щомісяця я зустрічаюся з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з різних куточків України в рамках програми «Рінат Ахметов – дітям. Сирітству – ні!» Вони розповідають про себе, а також ставлять прямі запитання, наприклад: «А ви знайдете нам батьків?»Діти не запитують, чи привезли ми для них іграшки, але іноді цікавляться, чи можу я їх забрати зі собою.

І так, я хочу. Найбільше – поділитися з ними любов’ю. Адже це діти. І, на жаль, морально вони вже готуються до майбутніх реалій дорослого життя. Тому що знають: мало хто їм допоможе, а шанси на життя в новій сім’ї мінімальні.

З наших маленьких діалогів я бачу, як хлопчики та дівчатка без надії (вже) сподіваються, що приїдуть люди, які захочуть забрати в сім’ю саме його або її. А коли тітка та дядько їдуть із закладу з іншою дитиною, їм стає гірко: «Отже, не пощастило».

Маленькі дорослі – я так особливо, з ласкою називаю дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Вони маленькі, хоч скільки б їм не було – 3, 5, а то й 16 років, це проявляється в думках, мріях, бажанні банальних речей, про які тільки залишається мріяти. Дорослі – вони розуміють і знають, як треба поводитися з кандидатами, щоб «виграти квиток» у сім’ю. «Головне – це сподобатися і щоб вони мені сподобалися», – кажуть діти. І я гірко всміхаюся, думаючи про себе: «Вони будуть намагатися не залишитися тут, але навіть не уявляють, що таке сім’я й що безцінне вона може їм дати».

Так, не уявляють. Хіба що фрагментарно, хто осиротів уже у свідомому віці та ще пам’ятає маму й тата. Пам’ятають батьків і ті, кого забрали з певних причин. Мабуть, було насильство в сім’ї або тотальний недогляд, і це сумно, адже доведеться звикати до нових норм поведінки серед людей. У цьому мають допомогти усиновителі, опікуни, прийомні батьки.

Діти з долями дорослих… За фізичними та психологічними показниками це діти, а за життєвими – дорослі, які проявляють стійкість, плутаючи її зі завзятістю, рішучість – у помилкових діях, хоробрість – у небезпечних ситуаціях. І цього можна уникнути. Потрібні лише дорослі, за якими можна йти, які вкажуть дорогу життя.

Не всі готові до дорослої дитини. Коли запитую кандидатів: «Дорослу дитину, це яку?» І стримуюся, щоб ненароком не злякати кандидата: вони всі дорослі. У погляді, у відчутті, у світосприйнятті. А людям страшно, адже вони в полоні міфів про спадковість, про сумнівність друзів тощо.

«Не бійтеся, це тільки діти. Хоча трішечки в колючках», – запевняю кандидатів у телефонній розмові я. Діти, які ще мріють почути: «Синочку, я тобою пишаюся» або «Донечко, я буду любити тебе завжди, незалежно від того, що ти робиш».

Любов і прийняття – ось що важливо їм відчути – дітям із долями дорослих. І колючки можна згладити. І примножувати разом щастя.

Хочете дізнатися, як?

28 вересня в Києві чекаємо вас на тренінгу «Їжачок-колючка: як подарувати дитині тепло», який організовує Фонд Ріната Ахметова. Будемо говорити про дітей, про формування теплих взаємин у сім’ї, про взаємне прийняття. Більше про подію тут.

P.S. Ви навіть не уявляєте, як із цими дітьми поруч тепло  :-) (буде фото)