Діти в інтернеті. БЛОГ Альони Лук’янчук, психолога, експерта Гуманітарного штабу

Віртуальний і реальний світ

Нещодавно, проходячи вулицею, я звернула увагу, що всі діти середнього віку, яких я побачила, були зайняті своїми мобільними телефонами. А деякий час до цього, спілкуючись із 8-річною дівчинкою, я розповідала їй, що таке гра у «класики» й «резиночку». Зізнатися, у цей момент у мене самої горіли очі, коли я згадувала, як ми в дитинстві з подружками стрибали у дворі «на резиночці» допізна, а вранці наступного дня я тренувалася стрибати вдома, скориставшись двома стільцями як опорою…

Сучасний світ важко уявити без ґаджетів, вони сильно полегшують нам життя, за винятком одного «але»: сучасні діти проводять більшу частину часу з ними, давно забувши про те, що є ігри в ляльки, машинки, хованки тощо. Інтернет нас розвиває – скажете ви. І матимете рацію, нас – так, наших дітей – не завжди. Справа в тому, що, проводячи весь час із ґаджетами й у соціальних мережах, діти цілком поринають у віртуальний світ, не встигнувши пізнати реальний.

«Випробування самотністю»

2012 року психолог Ірина Мурашова провела дуже наочний експеримент, який показав, як діти можуть самі себе розважати без вже звичних нам ґаджетів.

Діткам від 12 до 18 років запропонували добровільно провести вісім годин наодинці із самими собою, унеможлививши користування засобами комунікації (мобільні телефони, інтернет). Водночас їм забороняли включати комп’ютер, будь-які ґаджети, радіо й телевізор. Зате дозволяли цілу низку класичних занять: письмо, читання, гра на музичних інструментах, малювання, рукоділля, спів, прогулянки тощо.

Автор експерименту хотіла довести свою робочу гіпотезу про те, що сучасні діти не можуть самі себе зайняти й зовсім не знайомі зі своїм внутрішнім світом. За правилами проведення експерименту діти мали прийти наступного дня і розповісти, як пройшло «випробування самотністю». Їм дозволяли описувати свій стан під час експерименту, записувати дії й думки. У разі надмірного занепокоєння, дискомфорту або напруги психолог рекомендувала негайно припинити експеримент, записати час і причину його припинення.

На перший погляд затія експерименту здається вельми нешкідливою. Ось і психолог помилково вважала, що це буде абсолютно безпечно. Але настільки разючих результатів експерименту не очікував ніхто. Із 68 учасників до кінця експерименту дійшли лише троє – одна дівчинка і два хлопчики. У трьох виникли суїцидальні думки. П’ятеро зазнали гострих «панічних атак». У 27 спостерігалися прямі вегетативні симптоми – нудота, пітливість, запаморочення, приливи жару, біль у животі, відчуття «ворушіння» волосся на голові тощо. Практично кожен відчув страху й занепокоєння.

Новизна ситуації, інтерес і радість від зустрічі із собою зникла практично у всіх до початку другої-третьої години. Тільки десять осіб із тих, хто перервав експеримент, відчули занепокоєння через три (і більше) години самотності.

Героїчна дівчинка, що довела експеримент до кінця, принесла психологу щоденник, у якому вона всі вісім годин докладно описувала свій стан. І тут уже волосся заворушилися на голові у психолога. З етичних міркувань, вона не опублікувала ці записи.

Що ж робили підлітки під час експерименту?

• готували їжу, їли;
• читали або намагалися читати,
• виконували якісь шкільні завдання (справа була в канікули, але від розпачу багато хто схопився за підручники);
• дивилися у вікно або вешталися квартирою;
• вийшли на вулицю і пішли до магазину або кафе (спілкуватися було заборонено умовами експерименту, але вони вирішили, що продавці або касирки – не береться до уваги);
• складали головоломки або конструктор «Лего»;
• малювали або намагалися малювати;
• милися;
• прибирали в кімнаті або квартирі;
• грали із собакою чи кішкою;
• займалися на тренажерах або робили гімнастику;
• записували свої відчуття або думки, писали лист на папері;
• грали на гітарі, піаніно (один – на флейті);
• троє писали вірші чи прозу;
• один хлопчик майже п’ять годин їздив містом на автобусах і тролейбусах;
• одна дівчинка вишивала на канві;
• один хлопчик пішов у парк атракціонів і катався доти, поки його не почало нудити;
• один юнак пройшов містом із кінця в кінець приблизно 25 км;
• одна дівчинка пішла в музей історії та ще один хлопчик – у зоопарк;
• одна дівчинка молилась;
• практично всі в якийсь момент намагалися заснути, але ні в кого не виходило, у голові нав’язливо крутилися «дурні» думки.

Припинивши експеримент, 14 підлітків негайно полізли в соціальні мережі, 20 зателефонували приятелям на мобільний, троє зателефонували батькам, п’ятеро пішли до друзів додому або у двір. Решта увімкнула телевізор або занурилася в комп’ютерні ігри. Крім того, майже всі й майже відразу включили музику або запхали у вуха навушники.

Всі страхи й симптоми зникли відразу після припинення експерименту.

Про що свідчить експеримент

У сучасному житті батьки настільки зайняті своїми справами, що не приділяють достатньо часу дітям. Ґаджет – найлегший і найпростіший спосіб зайняти дитину. Поки мама готує обід, трирічний малюк дивиться телевізор або намагається вивчити мобільний телефон. Не дай боже дитина залишиться наодинці із собою. Вона ж розмалює стіни, дістане все із шафи, поламає іграшки. Що ще може статися страшного з дитиною? Або скоріше з майном?

Не варто намагатися зайняти дитину кожну секунду, самотність дозволяє подивитися навколо і прислухатися до себе, зрозуміти, чого ти насправді хочеш, що тебе цікавить. Наприклад, малювання набагато корисніше для дитини, ніж нескінченне проглядання роликів на Ютубі.

Соціальні мережі об’єднують нас усіх – скажете ви, і матимете рацію. Тільки так це добре, якщо ви отримуєте масу не надто корисною й не завжди потрібної інформації зі стрічки новин. Особливо для дітей. Крім того, нескінченне спілкування стомлює так само, як і фізична праця.

Ви можете заперечити, що немає нічого поганого в «мультиках», які дивиться малюк. Це дійсно так, якщо він не дивиться їх цілий день до пізнього вечора. Мультики – це доповнення до життя дитини, а не його заміна. Для нього набагато корисніше брати участь у щоденних справах дорослих, і розуміти, що і як робить мама й над чим працює тато. Це формує його особистість набагато краще, ніж вигадані герої.

Або корисно просто побути самому і, наприклад, придумати казку або історію, у яку зараз будуть грати все його іграшки.

З іншого боку, не можна викинути все ґаджети або заборонити ними користуватися. У цьому разі ви зіткнетеся із ситуацією, коли в сусідської дитини все це є, і ваше чадо буде дивитися телевізор потайки у неї вдома.

Мабуть, єдине правильне рішення – це проводити якомога більше часу з дитиною, залучаючи її до реального життя. І нічого страшного, якщо вона якийсь час пограє сама зі своїми іграшками.