ua

Давай дружити, або Розповідь про примирення. БЛОГ координатора Психологічної служби Штабу Ріната Ахметова Альони Лук’янчук

24.05.2015

Сьогодні почали багато говорити про примирення. З одного боку, це показник того, що є втома від боротьби й агресії, з іншого боку, для мене це якийсь маркер того, що не всі розуміють, за яких обставин примирення можливе.

Угода між потерпілим і обвинуваченим

У сучасному кримінальному кодексі є таке поняття: «Угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим». Основна ідея, через яку це поняття зовсім нещодавно було введено, цілком зрозуміла. У різні періоди свого розвитку суспільство сприймало злочинність як зло, з яким необхідно боротися. Але водночас, уявлення про добро і зло сильно змінювалися з плином часу, і часто суперечили одне одному. І питання про правильність рішення — кого ж милувати, а кого стратити — було й залишається актуальним.

Всілякі методи, які посилюють покарання, вичерпали себе, оскільки покарання не безмежне. Ні довічне ув’язнення, ні навіть смертна кара не можуть викорінити злочинність. Саме час почати пошук нових методів боротьби зі «злом».

Для цього законодавці запровадили до кримінального процесу інститут примирення сторін, тобто примирення потерпілого з особою, яка скоїла злочин. На перший погляд, такий підхід є парадоксальним, і здається, що необхідно не йти на примирення, а навпаки, ще більше посилити покарання. Але як стало зрозуміло: цей шлях — шлях у нікуди.

Й ось у цей момент можна сміливо перейти від філософських роздумів і юридичних аспектів до психологічного складника будь-якого конфлікту, і розглянути сам алгоритм примирення.

Алгоритм примирення

«Примирення» в юридичному сенсі передбачає визнання постраждалих і потерпілих.

Отже, перший пункт алгоритму такий:

1. Назвати або визнати потерпілих і постраждалих.

У психологічному розумінні будь-який конфлікт має дві сторони відповідальності, тобто відповідальність за події найчастіше лежить на обох учасників, як на агресорі, так і на жертві. Це правило не завжди на 100% діє в індивідуальному підході, але в конфліктах груп людей, мабуть, воно завжди працює.

Отже, наступний пункт алгоритму:

2. Прийняти й розділити відповідальність сторін конфлікту.

Будь-який процес має свій початок, пік розвитку подій і кінець. Закінчення конфлікту, час, коли можна говорити про примирення, — це завжди спад емоцій, образи й болю, люті й афекту. Хоч як боляче, завжди боляче не буває. Психіка пристосовується й починає приймати те, що відбулося, і вчиться жити в нових умовах. І тоді біль минає, якщо ми спеціально його не накручуємо. Іншими словами, якщо не «ятрити» себе спогадами про травматичні події, додаючи афекту й переживання, то почуття вляжуться, і біль вщухне, а на його місце прийде прийняття. Й ось саме в цьому спаді й можливий діалог про примирення. Коли немає «заряду», то біль стихає, і з’являється можливість діалогу, а не мордобою. Зупинка агресії, можливість виходу з люті, прийняття того, що сталося, зменшення болю.

3. Спад травматичних переживань, закінчення конфлікту.

Вперше право на отримання репарацій було визначено у Версальському мирному договорі 1919 року, де зафіксована відповідальність Німеччини та її союзників за збитки, завдані цивільному населенню країн Антанти внаслідок війни. Насправді репарації в зазначених договорах мали форму замаскованої контрибуції.

За підсумками Першої світової було укладено Версальський мирний договір, за яким була визначена сума репарацій: 269 мільярдів золотих марок — еквівалент приблизно 100 тисяч тонн золота.

Після Другої світової війни Німеччина знову мала виплачувати репарації постраждалим країнам.

Репарації (від лат. reparatio — відновлення) — форма матеріальної відповідальності суб’єкта міжнародного права за шкоду, заподіяну унаслідок вчиненого ним міжнародного правопорушення іншому суб’єкту міжнародного права, зокрема, відшкодування державою, у силу мирного договору або інших міжнародних актів, шкоди, заподіяної нею державам, які зазнали нападу. Обсяг і характер репарацій мають визначатися відповідно до завданого матеріального збитку.

Так влаштовані світ і наша психіка, що несправедливість завжди буде нагадувати про себе, і завершення ситуації вимагає будь-якого виду відновлення справедливості, матеріальних виплат, вибачень, реконструкції руйнувань, покаяння.

4. Сатисфакція.

Я гадаю, що останній і головний пункт алгоритму примирення — це пам’ять про події й новий аркуш відносин. Неможливо забути і, вдаючи, що нічого не сталося, жити далі. Але й неможливо пам’ятати й жити з цим завжди. Будь-який конфлікт змінює реальність, відносини, сторони конфлікту вже ніколи не будуть колишніми, про це важливо пам’ятати, і це важливо розуміти. Необхідне поступове відновлення відносин, що призводить до будь-якого стійкого стану. Навіть байдужість і нейтральність — це вже різновид відносин. Почати з нового спільного аркуша, де ви змінилися й вам доводиться шукати нові способи комунікації, з огляду на попередній досвід.

5. Побудова нових відносин.

У житті, як відомо, немає простих рішень, і часто чорно-біла картина, де є абсолютне добро й абсолютне зло, виходить за ці межі, і з’являються варіанти півтонів. Радикалізм властивий тільки підлітковому етапу розвитку психіки. Об’єм, амбівалентність, складність — це властивості дорослої психіки, готової до складних стосунків сторін, яким завжди доведеться знаходити взаєморозуміння.

Чорно-біла картина світу змушує нас, як у дитинстві, чекати і сподіватися на перемогу добра над злом. І тоді ця боротьба триває нескінченно, навіть коли орієнтири добра давно втрачені і змішалися зі злом, як це часто буває в конфліктах. Бо не буває ангелів із закривавленими мечами.

6. Готовність приймати відмінності.

Якщо проаналізувати ці пункти, то можна зрозуміти, чи готові ми до примирення, про яке так багато говоримо останнім часом, і що кожен із нас робить для того, щоб примирення відбулося.

Примирення має відбутися насамперед у суспільстві, між людьми, а потім вже на вищих рівнях управління. Хоча, не такі вже вони й важливі, якщо ми між собою, по-людськи, знайдемо спільну мову й точки дотику.

Хоча спочатку, безумовно, було слово. Нехай воно поки буде. Почекаємо й самого процесу.