Що малюють діти Донбасу (фото). БЛОГ Альони Лук’янчук, координатора психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова для segodnya.ua
Завершилася конференція "Травма війни: психологічна допомога та реабілітація", ініційована Гуманітарним штабом Ріната Ахметова. Як заявила координатор психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Альона Лук’янчук, дуже важливо, що вона пройшла саме зараз, "бо завтра може бути катастрофічно пізно".
"Я отримую десятки листів на день із Донецької та Луганської області з запитаннями "Що робити? Діти не сплять, ми самі з ніг валимося. Як допомогти, щоб не нашкодити?". Підготуватися до війни неможливо, ні емоційно, ні фізично. Війна — це хаос, жах, біль, страх, втрати. Я завжди вважала, що людям для щастя потрібно трохи допомоги і правильна форма. Як Мікеланджело говорив, що свої скульптури він створює, просто відсікаючи все зайве. Так і людям необхідно просто допомогти відсікти все зайве. Сьогодні це особливо важливо. Важливо допомагати й допомагати точково, делікатно і своєчасно. Сьогоднішні події не залишають людям сил на себе, своє життя й сім’ю, вони руйнують усе звичне, занурюючи в жах, хаос і біль, вибиваючи ґрунт з-під ніг.
І чим більше людина втратила в усій цій історії, тим більш недовірливою вона стає до навколишнього світу й тим складніше психологу до неї "підійти" й допомогти. Та й самі психологи, насамперед, люди, і часто такі ж розгублені, втомлені, як і всі інші, на тлі загальної плутанини й напруги.
Я переконана, що саме сьогодні психологічній спільноті саме час забути про всі чвари, перестати сперечатися, чия школа важливіша і краща, й об’єднуватися. Підтримувати один одного, шукати нові способи допомоги й роботи в умовах війни, зустрічатися й обговорювати, ділитися, вчитися і йти вперед.
Кризова психологічна допомога відрізняється від того, що психологи роблять у своїй звичайній роботі. Саме тому добрі фахівці часто розгублені, зустрічаючись із дітьми переселенців і самими переселенцями, не кажучи вже про тих, хто залишається в зоні бойових дій…
Тому конференція була першим кроком у великій шляху навчання кризових психологів. На конференції до мене підійшов журналіст, і запитав: "Чи правда, що ці малюнки зробив діти?.." Малюнки дійсно вражають: танки, кров, гради, могили, швидка допомога, тіла…
Правда в тому, що наші діти не просто це малюють, вони це раніше бачать…".
