“Чому наші усиновлені діти збирали та ховали різні речі, чи навіть мотлох?” Спомини мами-усиновительки

Програма “Рінат Ахметов - Дітям. Сирітству - ні!” продовжує інформувати своїх користувачів цінною інформацією щодо процесу усиновлення.

Ця публікація - фрагменти сповіді мами-усиновительки, психологині за фахом. Вони з чоловіком усиновили двох дітей, а через багато років після того написали книгу “Діти, що пережили травму. Сім'ї, які принесли зцілення”. У попередніх публікаціях ми торкалися різних моментів адаптації - дитячих негативних споминів, зміну поведінки, внутрішні вимоги батьків до дітей тощо (посилання на ці публікації - дивіться внизу).

Цього разу торкнемося теми дитячих “схованок”, або чому усиновлені діти можуть збирати різний непотріб, як на це реагувати і чи можна це змінити? Читайте саме зараз у спогадах мами-усиновительки.

“Наш старший син тривалий час не міг до кінця зрозуміти значення відносин та речей.

Почнемо з речей. Він збирав рекламні буклети розміром з листівку або вкладинки з журналів, наче скарби. Підбирав їх на підлозі в магазині, на парковках, і навіть у смітнику. Йому було байдуже, де знаходиться цей “скарб”.

Мало того, одного-двох екземплярів йому було замало. Взагалі, щодо кількості. Наприклад, коли всі діти брали одне-два печива, син брав п’ять. У бібліотеці йому “треба” було брати одразу п’ять книжок, тоді як можна було взяти лише дві. Йому “треба” було чотири степлера і три точилки. Він постійно потребував великої кількості будь-чого.

Звісно, утримувати це в належному порядку йому теж не вдавалося. Чому так, гадали ми?

Спільно з психологами ми дійшли висновку, що коріння - у ранньому дитинстві, коли син втратив все найдорожче для нього. Потреба у великій кількості різних речей - підсвідомий страх, що в нього може зникнути те, що йому буде потрібно.

Тепер щодо відносин між людьми. Так само, як син не міг відрізняти важливість і справжню необхідність речей (наприклад, між вкладинками у журнал та його улюбленою іграшкою), так само він не розумів ступінь відносин між людьми.

Син скоріше зізнавався в коханні людині, яку щойно побачив, ніж нам. Швидко прив'язувався до людей, які не очікували того і не потребували того. Ймовірна причина цього - теж у травмах дитинства. Коли сина віддавали то одному дорослому, то іншому,  в голові дитини виникла плутанина. Він не розумів, чому одна людина може бути дорожча за іншу, і чому одній людині можна довіряти, а іншій - ні.

Навіть зараз, через 5 років, ми іноді стикаємося з цією проблемою, коли син не може відрізнити, що йому потрібно саме зараз і якій людині можна довіряти.

Дуже складно було з накопиченням речей. Ми вимушені були ввести матеріальні обмеження і постійно проводити бесіди з сином про те, що його потреба задовільниться поступово, для цього не треба скуповувати весь магазин, або переносити додому смітник з картоном чи візитівками. Переконувати, що в нього і так є все необхідне.

Надмірне накопичення речей - це внутрішня реакція на світ, створена через травму.

Іноді його бажання взяти більше речей сторонні люди сприймали, як крадіжку. При всьому розумінні коріння такої поведінки, ми постійно говоримо з сином про моральні якості, за якими не можна брати речі інших людей, навіть якщо вони, на його думку, йому потрібні. Або, якщо тебе попросили передати речі іншій дитині, то не можна це ігнорувати, і тим більше - залишати речі собі.

Наше завдання, як тата і мами, було не тільки роз’яснювати, а ще й задовольняти потреби сина, здогадуватися, що йому може бути потрібно, і дати йому це, аби тільки він не брав у інших, чи не тягав зі смітнику.

 

Інші публікації проєкту “Спомини мами-усиновительки”:

Дитячі спомини усиновлених дітей - як з ними жити?

Чому після усиновлення у дитини змінюється поведінка

Що я НЕ знала про усиновлення?

Про що я знала під час усиновлення?