Чому дитина проявляє агресію. БЛОГ Альони Лук’янчук, клінічного психолога, експерта Гуманітарного штабу

Причини дитячої агресії

На дитячому майданчику маленький хлопчик замахується іграшковою лопаткою на білявого малюка, який стояв поряд, і кричить: «Відійди, а то я тебе зараз вдарю».

– Ваню! Так не можна гратися! Негайно поступися місцем хлопчикові, – осмикує дитину його мама і вибачається перед батьками іншого малюка.

Мама Вані сідає на лавку поряд зі мною і, втомлено зітхаючи, каже: «Не розумію, звідки це в нього?».

І правда, звідки?

– А хто у вас у родині вживає слова «зараз вдарю» або «повбиваю?» – питаю в неї.

– Ну не знаю, бабуся, чоловік. Але це ж іноді, і ми сина не б’ємо, – відразу схоплюється жінка.

– А кого б’єте? – не стримавшись питаю знову.

– Собаку буває… А ще в батьків складні стосунки, – жінка надовго замовкає, відчувши себе ніяково.

Я теж замовкаю. Ми не в кабінеті психолога і про допомогу мене не просили…

Дорослі часто лаються, кричать один на одного, можливо, у пориві гніву, навіть замахуються один на одного… Малюка ніхто не чіпає, але дитина все бачить, вона засвоює цю модель поведінки, імітуючи її у своєму світі.

Підкріплювати доброзичливу або агресивну поведінку дитини можуть не тільки дорослі, а й персонажі казок, телегерої й герої коміксів.

Діти наслідують дорослих

Теорія соціального навчання пояснює, як діти засвоюють свої соціальні ролі. Дівчатка вчаться поводитися як дівчатка: спокійно й тихо грати, домовлятися, ділитися, бути акуратними. А хлопчики вчаться бути лідерами в групі, ризикувати тощо. Діти просто спостерігають за іншими й імітують їхню поведінку. І саме так діти починають братися за домашні справи: прибирати у квартирі, мити посуд тощо.

Наслідування дорослих – еволюційний механізм. У знаменитому експерименті, відомому під назвою «Лялька Бобо», канадський психолог Альберт Бандура і його колеги зуміли продемонструвати один зі шляхів вивчення агресії в дітей.

Сам експеримент демонстрував дітям дві різні моделі дорослої поведінки: агресивну й неагресивну. Учасниками стали діти дитячого садка при Стенфордському університеті віком від трьох до шести років. Бандура попередньо оцінив наявний рівень агресії малюків, для експерименту було відібрано дітей із середнім рівнем агресії й розділено на групи. Кожну дитину перевіряли індивідуально, щоб виключити вплив на неї поведінки інших дітей.

Дітям показали дію тривалістю в 10 хвилин, за сюжетом якої якийсь чоловік бив Бобо (надувну ляльку приблизно метр заввишки). Кінцівка передбачала три варіанти: чоловіка карали за побиття ляльки, заохочували, або він просто виходив із кімнати.

Після перегляду фільму дітей поміщали в кімнату, де було безліч привабливих іграшок, але дітям не дозволяли грати з жодною з них. Далі засмучених малюків переводили в кімнату з лялькою Бобо, де також були як звичайні, так і «агресивні» іграшки, як-от молоток, мотузки тощо.

Дітям дозволяли грати в цій кімнаті 20 хвилин, тоді як експериментатор спостерігав за їхніми діями за допомогою двостороннього дзеркала, відзначаючи рівень агресії кожної дитини.

Результати дослідження підтвердили більшість припущень Бандури. Діти показали достовірне наслідування побаченої моделі поведінки дорослих за їхньої відсутності.

Бандура і його колеги прогнозували, що діти «неагресивної» групи будуть поводитися спокійніше, ніж контрольної. Результати показали, що для дітей виявилися важливими гендерні відмінності. Так, хлопчики показали прагнення до наслідування фізичної моделі насильства, а дівчатка – до прояву словесної агресії.

Також дослідники мали рацію у своєму припущенні, що хлопчики виявляться набагато наполегливішими за дівчаток. Хлопчики демонстрували два й більше акти агресії, тоді як дівчатка обмежувалися єдиним її проявом.

Результатами експерименту «Лялька Бобо» була підтверджена соціальна теорія навчання Бандури. Згідно з висновками Бандури, агресивна поведінка дорослого щодо ляльки дозволила дітям припустити, що такі дії в принципі прийнятні. І в результаті в дітей закріпилася модель поведінки з проявами агресії у відповідь на будь-який розлад.

Модель поведінки – родом із минулого

Ще кілька десятиліть тому наших мам і тат часто виховували, використовуючи фізичні покарання. Слова: «Не шкодувати різки для сина свого» – класика виховання. А ті у свою чергу проектували подібне виховання на нас, а наше покоління, якщо й пом’якшило методи виховання, то може дозволити собі агресію щодо дітей і щодо одне одного, не помічаючи цього. І потім батьки з подивом виявляють, як дитина «лупить» однолітка дитячим відерцем. Самі знизують плечима: звідки ж це береться?

Я пам’ятаю, що мої батьки застосовували фізичне покарання кілька разів щодо мене. Але мені було набагато страшніше, коли мама стомлено говорила: «Ти мене засмутила» і важко зітхала. Маму я любила й засмучувати не хотіла. Це було страшніше, ніж 10 батькових ременів. У спілкуванні зі своєю дитиною я намагаюся більше розмовляти з ним, коли злюся, а не підвищувати голос або допускати рукоприкладство. Дати запотиличник набагато простіше, але переступивши цю межу, повернутися до нормального діалогу буде куди складніше. Діти швидко реагують на почуття дорослого, вони відразу розуміють, коли сумно, коли ні. Крім того, діти не здатні довго виношувати важкі переживання, і з радістю швидко переключаються на інші події.

Що ще нам говорить цей експеримент, крім того, що бити дитину – це означає створювати для неї «схвалення» на таку ж поведінку. Агресивні кадри кінофільмів або агресивні ігри створюють у них модель можливого реагування на власну злість. «Якщо дядькові можна, то чому мені не можна? Адже всі дорослі так роблять», – думає малюк. Якщо в грі головний герой – молодець і молодець – так хвацько розв’язує проблеми, чому мені не можна, думає підліток.

Що ж робити батькам? Контролювати себе і все те, що відбувається у вас вдома. Агресію до дітей, до людей похилого віку, до тварин – все це дитина запам’ятає, і буде поводитися так само надалі.

Крім того, часто телебачення й деякі комп’ютерні ігри підкріплюють «нормальність» агресивної поведінки. Фільми дедалі реалістичніше зображують, як можна впоратися з ворогом, а в іграх можна позмагатися в кількості повалених противників.