ua

Час відкритих сердець. БЛОГ фахівця Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова Катерини Вепро

15.05.2015

Сухі цифри можуть бути красномовнішими за яскраві слова. Порівняйте — за даними ООН із зони АТО виїхали майже 2 мільйони осіб. І приблизно 3 мільйони залишилися жити в зоні військового конфлікту. Люди похилого віку, діти, молодь — кожен із них зараз щодня веде свою особисту війну. Війну за виживання… 3 мільйони доль, 3 мільйони життів, 3 мільйони надій…

Запитайте будь-кого з них, і кожен відповість, що його головна мрія — про мир! Складно, боляче, а часом і нестерпно говорити про прості реалії в долях цих людей, що живуть у непроглядному пеклі, і мріють про колишнє, мирне життя! І якби ви бачили, як ці люди реагують на будь-який прояв уваги і співчуття до них. Психологи, волонтери, співробітники Гуманітарного Штабу Ріната Ахметова можуть багато розповісти про це… Вони одні з тих, хто, ризикуючи життям, зайняті зараз титанічною працею, щоб допомогти вижити мирним жителям Донбасу.

Ставлення до тих, хто залишився на території, не підконтрольній Україні, у суспільстві неоднозначне. І це треба визнати чесно! Багато хто ставить запитання: чому люди залишаються там під обстрілами, а не виїжджають і не починають нове життя на новому місці. На таке запитання можна поставити зустрічне: а ви уявляєте, як це — почати все з чистого аркуша, якщо вам 50, 60, а то і всі 90 років? Так, багато молодих, соціально активних людей виїхало, але й залишилося там теж немало! І в кожного своя причина на таке рішення. Перераховувати можна довго, тільки чи варто…

Потрібно зрозуміти, що ми не маємо морального права засуджувати такий вибір людей. Він багатьом дався надто важко! Ми також маємо пам’ятати і про те, що Донбас — це найбільш густонаселений регіон України. Виробництво цього краю має певну специфіку, якої немає в інших областях. Шахтарям і металургам складно, а часом і неможливо знайти роботу в містах з іншого промисловою інфраструктурою. Виїхати можна, складно знайти місце, де можна жити, а головне — за що жити. За великим рахунком, ті 2 мільйони вимушених переселенців зараз самі розв’язують усі свої проблеми, адже підтримка держави звелася до мінімуму.

Але давайте подивимося, як же все-таки живуть мирні люди Донбасу в зоні збройного протистояння. Працюючи в Гуманітарному Штабі, мені випала нагода познайомитися з чудовою, світлою сім’єю. Проживши якийсь час під обстрілами, як би цинічно це не звучало, вони адаптувалися до нової реальності. Їм, звичайно ж, як і раніше, страшно від звуків вибухів. Вони вже добре розрізняють на слух види зброї, з якої сторони стріляють, і наскільки далеко чи близько від їхнього будинку розірвався снаряд. Так от, голова цієї сім’ї — лікар, і клятва Гіппократа для нього — не просто пафосні слова! Він лікує людей не одне десятиліття. Багато хто з його пацієнтів стали хорошими знайомими, хтось — друзями. Кинути все й поїхати, зрадити людей, із яким він жив пліч-о-пліч багато років, він просто не може. «Якщо всі виїдуть, хто буде лікувати людей похилого віку, дітей, які просто не можуть покинути свій будинок», — наводить лікар свій головний аргумент. І він має рацію!

Легко назвати всіх тих, хто не поїхав — підсобниками сепаратистів і спокійно жити далі. Куди складніше повернутися до цих людей лицем, і просто поглянути їм в очі, у яких застигли біль і безвихідь.

Донецький лікар із сумом визнає, що зараз народ, за великим рахунком, принизили й залишили сам на сам зі своїми проблемами. Але, слава Богу, що є благодійники, є волонтери, є просто небайдужі люди з чистими серцями, які гостро переживають чужий біль і страждання. Без їхньої самовідданої допомоги навіть страшно уявити, що б зараз було на Донбасі. Масштаби гуманітарної катастрофи були б ще більшими.

Дружина нашого героя розповіла про те, як вона проводжала чоловіка на роботу раніше і як проводжає зараз. Раніше її не відвідували думки, чи зустрінуться вони після роботи. А зараз вона розуміє, що трапитися може різне, адже багато лікарень вже зруйновані артобстрілами. Розуміє, приймає й поважає небезпечний вибір свого чоловіка. Ця родина точно знає, що людям, які живуть у зоні проведення АТО, потрібна допомога й підтримка, і вони роблять усе, що можуть.

Так що, якщо вам усе ще не зрозуміло, як виживають люди на території збройного протистояння, можу повторити: вони виживають завдяки гуманітарній допомозі, і завдяки небайдужим, відкритим серцям земляків, які живуть поруч із ними.