ua

Блог координатора Гуманітарного штабу Римми Філь: «Коли любиш свій край»

19.02.2015

Ми провели публічний звіт щодо роботи Штабу за 2014 рік. Звіт перед нашими партнерами, волонтерами, міжнародниками, а найголовніше — перед собою. Що ми робили, чого вдалося досягти, з якими проблемами стикалися.

Зібрали все зроблене воєдино й були вражені масштабом. Напевно так буває, коли працюєш нон-стоп, а потім раптом озираєшся на те, що вже зроблено. І розумієш, скільки ще попереду.
Ще, на жаль, нічого не закінчилося. І роботи попереду — непочатий край. Але прожитий у війні рік — достатній привід згадати, як усе починалося…


Як усе починалося
Офіційним днем ​​заснування Гуманітарного штабу стало 6 серпня 2014 року. Саме тоді Рінат Ахметов вирішив об’єднати всі свої активи, всі свої сили для того, щоб допомагати мирним жителям Донбасу. Тому що до серпня вже було очевидним, яких масштабів досягла ця трагедія.

Ми не були готові до війни. До неї не можна бути готовим. Перші вибухи. Перші смерті. І зруйновані будинки…
Ми не знали, як потрібно працювати у війну. Знали тільки, що потрібно рятувати людей. Наших людей. До яких увірвалася війна.

Перша евакуація. Вона ще так не називалася. Фонд, тоді ще просто Фонд, почав вивозити своїх підопічних — інтернати, сімейні дитячі будинки. А потім почали звертатися перелякані обстрілами жителі Слов’янська і Краматорська з проханням вивезти їх на мирні території.
Тоді, з 23 до 25 травня вивезли 600 людей. Даша Касьянова і її дівчата з Програми «Сирітству — ні!» вважають ці три дні найскладнішими. Вивозили ГАЗельками, за допомогою волонтерів. Це зараз вони так називаються. А тоді це були такі ж жителі, переважно дуже віруючі люди. Такі ж, як і інші, тільки трішечки сміливіші. Тепер їхні імена знає весь Донбас і не тільки: Петро Дудник, Сергій Косяк, Наташа Киркач…
Ті дні були схожі на пекло на землі. Хто б міг знати, що це тільки початок?..
Всього 2014 року команда Штабу допомогла покинути зони конфлікту 39462 мирним жителям, із яких 14 784 — діти. Були дні, коли на день вивозили до тисячі людей. Вивозили з палаючих, у повному розумінні цього слова, міст.
Із найбільш пам’ятних і важких — евакуація діток-інвалідів із Шахтарського будинку дитини. І, звичайно ж, Торезького психоневрологічного диспансеру. Людей виносили на руках і садили на руки таким самим підопічним, хто був трохи міцніший.

За минулі півроку роботи Штабу таких історій — трагічних і чудесних — маса. Їх би зібрати воєдино, поки не розгубилися в пам’яті… Зібрати, щоб потім згадати все до дрібниць.
Наприклад те, як народжувалася Гаряча лінія Штабу. Спочатку це були мобільні телефони співробітниць Фонду та їхніх сімей. Потім приєдналася команда з ФК «Шахтар» із їхнім «довоєнним» кол-центром. Зараз на Гарячій лінії працюють 22 особи, серед яких, до речі, дві співробітниці «Донецьких новин». Гарячою лінією за весь час роботи Штабу скористалися 123 тисячі людей.

Ціле літо й осінь ми селили вивезених людей у пансіонатах і на базах відпочинку. Насамперед на базах своїх активів — на Азовському морі, Хортиці й у Бердянську. Пам’ятаю, як запоріжстальці віддали багатодітній родині цілий будинок на Хортиці. І в сім’ї, вже в переселенні, народився ще один малюк.

А потім, наприкінці серпня, з’явилася наша наймасштабніша програма — гуманітарні рейси.
Це було 22 серпня. Дніпропетровськ. Ранній ранок. Представники МНС, міжнародники, море преси. І караван машин, одягнених у сірі «одежинки» — «Гуманітарний штаб Ріната Ахметова «Допоможемо». 60 машин.
Їдемо в перший рейс. Трепетно. Зворушливо. Відповідально. І трішки страшно.
Спочатку до Маріуполя. Звідти, вже розфасована в пакети, наша допомога їхала в населені пункти узбережжя, на бази переселенців, що перебували у Святогірську і Красному Лимані. Потім — акуратно, буквально легковими машинами, перші проби заїхати до Донецька. Це було неймовірно складно. І ризиковано.

А з 8 до 13 листопада понад 100 машин вперше виїхали із Дніпропетровська безпосередньо до Донецька, доставивши продукти для формування 150 тисяч продуктових і 20 тисяч дитячих наборів. Як? Ризикуючи собою.
Я абсолютно впевнено вважаю всіх, хто працює «на передовій» Штабу, справжніми героями: водіїв, які під обстріли везуть людям їжу, і волонтерів, які розвантажують, фасують, роздають і розвозять…
Торік було 13 рейсів. Майже півтора мільйона пакетів із їжею. У цих пакетах немає делікатесів — тільки найнеобхідніше: борошно, соняшникова олія, крупи, макарони, тушонка, кілька…
У грудні минулого року у 57 районах і населених пунктах Донбасу працювали 257 пунктів видавання допомоги від Гуманітарного штабу Ріната Ахметова. У Донецьку та низці інших міст є ще й адресне доставляння. Для тих, хто не може самостійно пересуватися й виходити з квартири. Для найбільш старих і хворих. Силами наших волонтерів.

У жовтні народилася найбільш, напевно, зворушлива програма — «Допоможемо дітям». Вона була створена для найменших наших земляків — від народження до двох повних років. Це той найбільш ніжний вік, коли малюк потребує особливого догляду й харчування. А де взяти це особливе харчування, якщо допомоги з догляду за дитиною немає, соцвиплат немає, а від жахів війни майже в усіх мам пропадає молоко.
На фотографіях із малюками та їхніми батьками, які отримують допомогу на «Донбас Арені», усміхаються діти. Вони ще не розуміють, у який час народилися…
А красуня «Арена» із символу Донецька стала символом виживання. Там працюють волонтери, серед яких знамениті футболісти-ветерани разом із тренерами фітнес-центру, експедиторами, водіями, бухгалтерами та журналістами. Всі в одному «ланцюжку» — лінії життя.
«Арена» пережила кілька обстрілів, зараз вона не світиться вночі, як раніше, а дбайливо закрита мішками з піском. Але вона живе. Як живе й вірить у мир наше рідне місто.

Допомогти тут і зараз
Знаєте, чому Гуманітарний штаб називається штабом? Тому що у штабі рішення приймаються швидко. За принципом «тут і зараз».
Інакше не можна, тому що війна. І тому, що допомога в ліках життєво необхідна. У цю хвилину. У будь-якій точці Донбасу.
У фокусі уваги Програми «Адресна допомога» опинилися найважчі та складні випадки. Особливо діти нинішньої війни. Їх зараз 45 — маленьких і великих дівчаток і хлопчиків, обпалених війною. Надання допомоги їхньому лікуванню — під особистим контролем Ріната Ахметова. І Сонечці з Донецька, і Міланці з Маріуполя, і Клементію із Краматорська…
Нас, донбаських, не можна поділити на «своїх» і «чужих», і лінія дотику йде не землею. Через серця вона йде. Ось тому для Ахметова, для Штабу дорогими є всі земляки. І ті, хто у Слов’янську, і ті, хто в Горлівці.

Наша медична програма об’єднала багато напрямів роботи Штабу. Це й аптечки для малюків, старих і бомбосховищ, це й кардіопрепарати для літніх людей, це й набори для майбутніх мам, у яких є навіть альбом, у який будуть вклеювати перші фотографії малюка.
Діти й війна — це жахливо. Адже війна ранить не тільки фізично. Якщо згаяти момент реабілітації — ми втратимо ціле покоління. Розуміючи це, ми готували кризових психологів. Вони працювали з дітками влітку в пансіонатах, де були розміщені переселенці. Вони писали звіти. Повірте, ці звіти нормальній людині неможливо читати. У них стільки горя. Великого горя маленьких людей. Зараз психологи працюють з усіма пораненими дітками.

Пролог замість епілогу
Отже, звіт проведено. Поки говорять доповідачі й на моніторах йде фоном відеоряд, багато людей у залі не приховують сліз — занадто близьке все, занадто гостре.
І ти просто фізично відчуваєш спорідненість.
Ось він, головний результат цього півріччя. Сила команди. Сила духу. Вона — у наших волонтерах, які працюють на «Донбас Арені», вона — у колективах тих директорів металургійних підприємств і шахт, які зараз присутні в залі — вони знають на своєму досвіді, як працює промисловий гігант під час війни, і як це — втрачати людей від розривів снарядів. Вона — у щирості допомоги Ахметова.
Це неможливо виміряти — немає такої валюти, яка міряє любов до своїх земляків…