Байдужість, батіг чи пряник? Блог Марини Сорокіної, координатора Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

Під час групової роботи з дітьми в Гуманітарному штабі Ріната Ахметова, я неодноразово ставала мимовільним свідком розмов їхніх батьків. Одні нарікали на те, що дитина зовсім «відбилася від рук», не слухає, грубіянить, вдома допомагати не хоче, але «ми з батьком не лаємося, не караємо, ламати не хочемо». Інші лаконічно помічали: «Ми б свого давно б відшмагали і все б налагодилося». Треті відчужено мовчали, відводячи порожній погляд у бік.

Так усе ж, байдужість, батіг чи пряник? Як потрібно поводитися з дітьми, коли вони не слухаються або вередують? Як правильно виховувати, щоб виросла успішна, самодостатня й гармонійна особистість?

Про методи виховання написано тисячі томів розумних книг. Але для мене став явним той факт, що більшість батьків, які приводять дітей на консультацію, погано розуміють наслідки свого впливу на дитячу психіку. І дарма.

Фахівці визначають чотири стилі виховання: авторитарний, демократичний, ліберальний і індиферентний. Кожен із них по-різному впливає на подальше життя й розвиток вашої дитини.

1. Авторитарний стиль

Авторитарний стиль характеризується суворою дисципліною й неухильним виконанням батьківських вимог. Батьки вважають, що дитина має їм цілком і повністю підкорятися. У такій сім’ї думка дитини не враховується й батьки ніколи не йдуть на компроміс. Батько завжди має рацію. А якщо не має – дивись пункт перший.

Непослух дитини карається, зокрема і фізично. Дитині висувають підвищені вимоги й очікування, які часто не відповідають віку. Жорсткий контроль і обмеження самостійності в таких сім’ях призводить до того, що дитина стає абсолютно безініціативною.

Авторитарні батьки рідко проявляють свою любов. У дітей натомість провідними почуттями є вина і страх перед покаранням. У такому стилі виховання практично неможливо сформувати близькість із дитиною. Виростають такі діти з низькою самооцінкою, невпевненістю в собі. Вони зазнають труднощів в адаптації. Їм важко досягати намічених цілей, спиратися на себе й довіряти навколишньому світу.

2. Ліберальний стиль

Ліберальний стиль ще називають потуранням. У сім’ї з таким стилем виховання заборон і обмежень практично немає. Дитина не виконує ні прохання, ні вказівки батьків. Межі в такій сім’ї розмиті, батьки непослідовні, а дитина має великий вплив на батьків. Дітей дуже люблять і піклуються про них. Батьки заохочують вельми розкуту поведінку дітей, вірячи в те, що це допомагає дитині творчо себе проявляти.

Дивно, але діти, котрі виховуються в ліберальному стилі, виростають найнещасливішими. Навчившись маніпулювати й управляти батьками, прагнуть керувати й іншими людьми. Діти ліберальних батьків можуть демонструвати антисоціальну поведінку. У підлітковому віці вони нерідко зазнають труднощів із різного роду залежностями (алкоголь, наркотики). Часто страждають на різні фобії й депресії. Крім того, вони часто страждають від неможливості встановлювати тісні емоційні зв’язки, бо не здатні враховувати інтереси інших людей. І ніколи не беруть відповідальність на себе.

3. Демократичний стиль

Демократичний стиль виховання характеризується співпрацею в сім’ї. Батьки часто спілкуються з дітьми, формують теплі стосунки й тісний емоційний контакт. Думку дитини вислуховують і враховують. Однак і від дитини вимагають виконання прийнятних стандартів поведінки.

У таких сім’ях дитині пропонують приймати власні рішення, займати активну позицію. Брати участь в обговоренні сімейних питань і спільно з батьками приймати рішення. Водночас  батьки тверді й послідовні щодо дисципліни. Це формує в дитини відповідальну поведінку.

Результат – діти виростають чудово пристосованими до життя. Ставляться з повагою до себе та інших, легко адаптуються в соціумі. Вони впевнені в собі. Живуть із відчуттям безпеки світу.

4. Індиферентний стиль

У такому стилі виховання батьки усуваються від дитини. У такій сім’ї живуть за принципом «у тебе свої проблеми, у мене свої». Батьки можуть бути тотально завантажені роботою або перебувати в хронічному стресі, у них просто бракує сил на дитину. Проявів любові немає. Стосунки холодні. Діти самі по собі, і в результаті відчувають себе непотрібними й покинутими.

На жаль, зараз сім’ї з індиферентним стилем виховання трапляються нерідко. Батьки, які пережили травму війни, які перебувають у постійному стресі, не можуть надавати підтримку власної дитини. Вони замикаються й дистанціюються від дітей. У багатьох сім’ях переселенців для того, щоб вижити, батьки змушені багато й напружено працювати. На дітей у дорослих зовсім не залишається ні часу, ні енергії. Спілкування, часом, зводиться до стандартних фраз «Доброго ранку» й «На добраніч».

Якщо вчасно не змінити ситуацію діти, які гостро потребують турботи та підтримки батьків, але не отримуючи її, можуть втратити довіру до світу. Вони виростуть неспокійними і схильними до стресу й депресії. Їм вкрай складно буде побудувати значущі й цінні стосунки.

Вибір за вами

Щоб зрозуміти і прийняти правильний спосіб виховання, мало бути батьком. Мало мати право диктувати умови членам сім’ї. Бути батьком – дуже складна праця. Потрібно давати дитині право на почуття й можливість їх пережити. Уникати фізичного та емоційного насильства. Постійно бути в діалозі з дитиною, поважати її думку. Потрібно допомогти дитині прийняти й полюбити цей світ. Від вас залежить, чи буде ваша дитина щаслива, коли стане дорослою. Сьогодні ви дорослий, а вона – ні.