Батьківська заборона на почуття злості
Так склалося, що більшість людей і далі розділяти почуття на «добрі» та «погані». Цю ж концепцію дорослі передають дітям. Такі почуття, як злість, гнів, лють, потрапляють до розряду «поганих», а тому часто є якщо не зовсім забороненими, то осуджуваними.
Отже, почуття – стійкі емоційні переживання людини, що виникають у процесі її відносин із навколишнім світом. І бувають вони різні. Жодне не можна назвати, ні поганим, ні добрим.
Кожна людина має право на злість, і маленька людина зокрема. Злість може з’являтися в дитини, коли її бажання залишаються нереалізованими, коли її очікування не виправдовуються. Якщо не дають те, що хочеться, якщо в пісочниці хтось не дає лопатку пограти або забрав іграшку, якщо зовсім не хочеться спати, а батьки змушують. З почуттям злості дитина стикається практично щодня. І важливо дозволити їй цю злість проживати. Не задовольняти негайно всі вимоги дитини, не прагнути створювати ідеальні умови, не дозволяти порушувати правила, а саме дозволити зустрітися зі злістю і прожити її!
Найяскравішою формою заборони є фрази «негайно припини злитися», «мені неприємно дивитися на тебе такого» або «ти такий негарний, коли злишся». У першій частині для дитини пролунала заборона, а в другій відкидання. Який висновок зробить малюк?! Злість погане почуття, якщо я буду злитися, мама й тато перестануть мене любити. Втратити батьківську любов для дитини – найстрашніше, тому щоразу, коли малюк знову відчує злість, він буде лякатися, пригнічувати почуття, або спрямовувати злість на себе – може замикатися, виривати волосся, дряпати себе, гризти нігті тощо.
Засуджуючи дитину за злість, знецінюючи її почуття, або висміюючи, ви забороняєте дитині злитися. Згодом, щоразу відчуваючи злість, дитина може соромитися цього почуття і відчувати провину.
Не найвдаліший варіант також ігнорування проявів агресивності, і спроба швидко «переключити» дитину, відволікти її.
Злість є своєрідною сигналом, який сповіщає людину про те, що на кордоні контакту самої людини й довкілля щось пішло не так і усвідомлення злості необхідно, щоб отримати можливість відрегулювати контакт людина – довкілля. Якщо злість з дитинства під забороною, то стаючи старшою, дитина буде не тільки придушувати зло дорослим почуттям, а й перестане її взагалі усвідомлювати. Людина повністю втрачає здатність до саморегуляції. Така людина виробляє здатність «терпіти» і, або час від часу розряджається запаморочливим афектом, сварячись не на життя, а на смерть із близькими і друзями; або тихо йде зі складних для неї відносин, іде назавжди; або починає хворіти.
Пригнічена злість посилює напругу дитини, підвищує рівень тривоги. У тілі з’являються м’язові затиски. Виникають різні психосоматичні захворювання. Один із варіантів – енурез. Неврози, нав’язливі рухи також можуть бути наслідком пригніченої злості.
Варто розуміти, що чим менша дитина, тим яскравішими є прояви агресивності. Дорослішаючи, людина емоційно дозріває і вчиться контролювати свої почуття й емоції. Не часто зустрінеш дорослого, який може накинутися і вкусити іншого в пориві злості. У разі грамотного підходу батьків і, у разі атмосфери любові та прийняття вдома, згодом малюк навчиться проявляти різні почуття соціально-прийнятними способами.
Окремо хочу вказати, що одним із наслідків травми війни в дитини може бути підвищений рівень агресії і злості. Це може бути як своєрідним психологічним захистом, так і реакцією на травмувальну подію. Досить часто злість може проявлятися згодом після пережитої дитиною травми. Можливо, дитина перестала відчувати себе жертвою й перейшла у позицію агресора. Або закінчилася стадія мобілізації, і дитина отримала «доступ» до своїх почуттів. У будь-якому разі, якщо ви помічаєте зміни в поведінці дитини, важливо звернутися по консультацію до психолога. У жодному разі не лайте й не засуджуйте таку поведінку дитини, це призведе лише до погіршення ситуації.
