ua

Батьківщина. БЛОГ Римми Філь, координатора Гуманітарного штабу Ріната Ахметова

06.06.2016

«Ахметов – єдиний, хто не кинув нас у біді!» Після кожного інформаційного вкидання або провокації розриваються телефони гарячої лінії Гуманітарного штабу. Не із запитаннями – зі словами підтримки й побажанням успіху. Люди в Донбасі впевнені: допомога буде тривати, й Ахметов їх не покине.

Гарне слово – Батьківщина. Місце, де народився. Велика або маленька, яка поміститься у вулицю або завбільшки із цілий край, у нас у кожного з Батьківщиною особливі відносини.

А на нашій Батьківщині біда… Найстрашніша, яка може трапитися. Її звуть війна.

Іноді здається, що війни жодної немає. Світить сонце, цвітуть квіти. А на околицях міста-красеня, на Октябрському – розбиті будинки… Всього за декілька кілометрів розбите селище Піски.

І там, і там живуть люди. У справжнісінькій війні. Люди похилого віку, діти. Ті, хто зміг, зумів, вистачило грошей і сил, змогли виїхати. Залишилися ті, хто не зміг. Як пара старих, де чоловік доглядає за своєю паралізованою дружиною.

Тут не живуть – виживають. Без елементарних благ цивілізації – світла, води. Без магазинів і продуктів.

Це не фільм жахів. Це Донбас, червень, 2016 рік. Таких місць – селищ і містечок на Донбасі величезна кількість. Тільки мобільні бригади Гуманітарного штабу були в 425.

І коли мені вкотре ставлять запитання, навіщо ви годуєте людей зі зброєю, я дістаю з пам’яті одну з «карток» тієї самої «картотеки горя», у якій один мільйон сто тисяч людей, яким допоміг Гуманітарний штаб Ріната Ахметова.

… Людина не любить довго чути сумні історії. Їй здається, якщо не знати, то і проблеми жодної немає. І війни немає. І поранених дітей немає.

А якщо не знати, не вникати, заплющувати очі, тоді можна пускати в хід іншу зброю – тоді можна критикувати.

Два роки, вдень і вночі, не знаючи свят і вихідних, працює Гуманітарний штаб Ріната Ахметова. Працює тільки заради однієї мети – допомогти ось тим самим людям із «картотеки горя», які силою різних причин залишилися віч-на-віч із війною. Люди похилого віку, інваліди, діти. Ми не робимо чудеса. Ми допомагаємо цим людям пережити лихо. Продуктами, лікуванням… Такими елементарними, здавалося б, речами.

Ми відчуваємо «пульс» цих людей. Із дзвінків на гарячу лінію, із тембру їхніх голосів.

Ці два роки ми отримуємо щодня листи, де тремтячою рукою старого написано «спасибі, Рінате», зворушливі «подяки»-саморобки, до нас на гарячу лінію телефонують пенсіонери, а в соцмережах подяку за допомогу батькам пишуть їхні дорослі діти.

За ці два роки щодня ми отримуємо море критики й негативу. Від тих, переважно, хто війну не бачив. І про тих, хто залишився «там», знає зі своєї фантазії.

За ці два роки нас звинувачували багато в чому. У тому, що штаб возить зброю, горілку, сигарети, що допомогу продають, що постачають військовим. І чому ж нас пускають «туди».

Ми навіть «портрет» критика склали. Він, найчастіше, молодий депутат, або громадський діяч, або журналіст, або блогер зрештою. Він не дурний, володіє інтернетом, здавалося б, може аналізувати. Але пише фейк за фейком, ніби сам із собою змагаючись у можливостях великої брехні.

Кажуть, так можна сьогодні зробити непоганий політичний старт. Варто лише критикувати Ахметова, виступати за продовження блокади Донбасу й голосно кричати, що так їм і треба, цим бабкам, які кликали війну.

Таких критиків – море.

Ми в Гуманітарному штабі до такої пильної уваги звикли. Звикли до того, що за два роки роботи нас звинувачували всі й у всьому – депутати, добробати, активісти й журналісти.

Нас перевіряли всі правоохоронні органи – СБУ і прокуратура, фіскальні служби та Міністерство соціальної політики. Нас перевіряють щодня, щогодини, а виїзд кожної колони супроводжується майже двома десятками супровідних листів.

Залишився мікроскоп, але ми й до нього готові.

Міжнародні гуманітарні місії та волонтери не раз проводили з нами шлях із Дніпропетровська до «Донбас Арени» й давали свої висновки – допомога Ахметова призначена для людей похилого віку, інвалідів та дітей.

Гуманітарний штаб спочатку прийняв найправильнішу, як показав час, модель роботи з усіма питаннями, і дурними, і провокаційними, і з правильними. Ми говоримо, роз’яснюємо, розповідаємо. Ми абсолютно відкриті, прозорі й доступні. На кожне запитання відповідаємо. Кожен рейс погоджуємо, анонсуємо, всі продукти маркуємо, машини, пакети й пункти видавання брендуємо і щодня публікуємо фотографії тих, хто допомогу отримує. Наші принципи роботи, категорії благоотримувачів і склад набору не знає тільки Мауглі.

Тільки я так часто говорю про це, що, здається, це вивчив би папуга.

От мені цікаво, якщо кожна бабуся знає, чому сліпі та глухі обвинувачі? Вони вміють читати, володіють інтернетом, у них є акаунт у соцмережі…

На сьогодні Гуманітарний штаб – найбільш відкрита і прозора організація, яку я зустрічала за час роботи. І одночасно її обвинувачують найбільше.

Якщо відкинути політику, заздрість і злість (адже це немислимо брати в аргументи, але ж), не розумію досі. Чому у країні, де біда й гинуть люди, допомога мирним жителям вважається неприпустимою, а люди, які допомагають, наражаються на критику…

Чому посол США Джефрі Пайєтт неодноразово наводив Ахметова у приклад, кажучи, що саме так мають чинити бізнесмени, коли відбувається гуманітарна катастрофа, чому найбільші міжнародні місії, як-от ООН і Червоний хрест працюють із Гуманітарним штабом у співпраці та координації, а блогери, радники й інша «диванна гвардія» гучно й невтомно звинувачує…

Пояснення дуже просте. Все має свою ціну. Справжній і напускний патріотизм, сенс того самого слова Батьківщина, політичний капітал і місце під сонцем.

А потім я почула з німецького радіо це: «Мільйони сирійських біженців знайшли в Німеччині притулок. Давайте зробимо так, щоб наша країна стала для них другою батьківщиною. «Рука в руці» – соціальний проект допомоги нашим новим співгромадянам».

Я уявила, як важливо, своєчасно й корисно було б хоча б подібне в нас.

Щоб хоча б іноді наші телеканали показували поранених дітей. Без ручок, з опіками від снарядів, з осколками у хребті… За даними ЮНІСЕФ у Донбасі під час конфлікту постраждали 580 тисяч дітей. Вдумайтеся в цю страшну цифру, критики. Понад півмільйона… ЮНІСЕФ збирає гроші на допомогу дітям. Нашим дітям, нашим. А ви розбираєте по зернятку пачку з пшоном і все шукаєте, кого ж годує Ахметов.

Я повторю знову. Серед одержувачів допомоги 70% пенсіонери, 6% – інваліди, майже 5 – батьки-одинаки. Цим людям нікому більше допомогти. Ми допомагаємо продуктами, ліками, операціями.

Якщо ви вважаєте, що «все минуло й налагодилося», почитайте нещодавню, десяту доповідь ООН. Вона вийшла на днях, але рясніє страшними фактами. Серед них є й такий висновок: «населення територій, контрольованих збройними групами, фактично ізольоване від решти України. В особливо скрутному становищі перебувають люди похилого віку, інваліди та сім’ї з дітьми. Багато з них не мають жодних джерел доходу й позбавлені доступу до основних соціальних послуг».

Ми знаємо цих людей похилого віку та інвалідів буквально на імена, ми знаємо, кому й навіщо допомагаємо. А це важливіше, ніж будь-які звинувачення, з якого б боку і як би вони не звучали.

Ми відбудемося як європейська, ні, цивілізована країна тільки тоді, коли навчимося співчувати…

Коли мова ненависті, якою говорить зараз суспільство, зміниться на мову співчуття. Ось тоді буде перемога. Людяності над жорстокістю, демократії над владою натовпу. Ми добре й неодноразово засвоїли науку – руйнувати легко. Для цього потрібні години, якщо не хвилини. Будувати, бачити набагато складніше й довше.

У світі є цінності вічні й неминущі. Ненависть, жорстокість і злість – доля слабких. І тільки гуманність і співчуття роблять людство спільнотою розумних.

Я не апелюю зараз не до «професійних» фейсбучних обвинувачів. Це марно, адже вони самі прекрасно знають ціну своїх постів і злісних тирад. І мої слова – не до правоохоронних органів – ми скрупульозно законослухняні.

Всі співробітники і волонтери Штабу два роки у війні. Ми чуємо й бачимо історії тих, кому потрібна допомога. Всі ці історії – великі трагедії маленьких людей, що опинилися у війні. Ми думаємо про таких людей. Про їхні особисті трагедії. Пам’ятайте, як у Достоєвського, «весь світ пізнання не вартий… сльозинки хоча б однієї тієї замученої дитини»…

Потоки ненависті і брехні, що ллються на Штаб, не нас ранять. А людей, які на допомогу чекають. Для яких вона, часом, єдиний засіб існування. Після кожного інформаційного вкидання або провокації розриваються телефони гарячої лінії. Не з запитаннями – зі словами підтримки й побажанням успіху. Люди впевнені, що допомога буде тривати й Ахметов їх не покинуть.

І тому зараз я звертаюся саме до тих, хто на допомогу чекає. Ахметов буде з вами. І з вами. І з вами. З усіма, кому потрібна його допомога. Тому що є таке поняття, як Батьківщина. І для нього це поняття складається з людей: старих, дітей, інвалідів. Хто ріс із ним на одній землі, хто дихав одним повітрям. Ось це його Батьківщина. І її не забрати, ні критикою, ні заздрістю, ні злістю від безвиході.

Тому й завтра, і наступного місяця машини з написом «Гуманітарний Штабу Ріната Ахметова» й жовтим великим хрестом на сірому боці виїдуть до Донецька. Звичним маршрутом Дніпропетровськ-«Донбас Арена». Виїдуть, щоб привезти старим їжу. І надію. На те, що мир у Донбасі буде.

ДЖЕРЕЛО