11 років на варті щастя. Блог Юлії Матковської, фахівця програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова

1 червня в Україні святкували День захисту дітей. Цього чудового першого дня літа програмі «Сирітству – ні!» виповнилося 11 років. Пишатися є чим. За час її діяльності понад 9000 дітей, анкети яких були на порталі, дочекалися маму й тата, які подолали чимало перешкод, аби відчути справжнє, неоціненне щастя, змінити своє (і не тільки) життя докорінно або навіть переписати долю.

У наш час популярна тема сім’ї як соціального інституту, де кожен відіграє свою роль. Є роль мами, є тата, отже, має бути мінімум ще одна персона, яка відіграє свою роль, – дитина. Біологічно ми відчуваємо потребу в дітях. Мабуть, це все ж пов’язано з тим, що людина – істота соціальна. І якщо бути чесним із собою, кожен хоче залишити частинку себе в іншому. Чи до снаги це нам?

У людей, які йдуть до служби в справах дітей, щоб стати на облік кандидатів в усиновлювачі, є різні причини для усиновлення. Перед працівниками служби стоїть нелегке завдання – з’ясувати, чи не зробить людина помилку та чи не завдасть шкоди дитині? Це своєрідний фільтр охочих, тому що тих, хто дійсно бажає й усвідомлює своє рішення, мало.

Перед майбутніми батьками, які пройшли тернистий шлях пошуків і документальних перипетій, стоїть головне завдання – бути хорошими батьками. За 11 років програма «Сирітству – ні!» стала бібліотекою історій сімей, які долали не одну кризу у взаєминах із прийнятими дітьми. Хтось шукав вихід, а в когось опускалися руки, але кожен із них діяв в інтересах дитини. Бути добрим – не обов’язково на все погоджуватися, задовольняти різноманітні дитячі забаганки. Насамперед треба навчити людину, яка відіграє соціальну роль дитини, адаптуватися до умов життя в сім’ї як у першому найважливішому соціальному інституті.

От навіщо дитині сім’я? Не лише отримувати любов і знайти захист, крім того, кожен хлопчик або дівчинка, які прийшли з інтернатного закладу, мають засвоїти базові навички, що допоможуть їм вести звичайний спосіб життя в соціумі, бути своїм, прийнятим, щоб почуватися комфортно.

У цьому полягає велика праця батьків, часом може здаватися, що це сізіфова праця, але це не так. Мама й тато – не тільки слова, це професія. Недарма ми святкуємо День матері, потім День захисту дітей, а зовсім скоро вперше на державному рівні будемо святкувати День батька, який цьогоріч відзначатимуть 16 червня, адже є привід просто подякувати за весь комплекс дій, вжитих справедливих рішень щодо дитини, коли для батьків усе ж на першому місці не сліпе задоволення дитячих фантазій, а її інтереси, у яких нема протиріччя між сьогоденням і майбутнім.

Нині День захисту дітей пройшов особливо тепло. Більшість старих друзів програми «Сирітству – ні!» виклали в соціальних мережах фотографії про те, як вони святкують свій професійний день. Ці люди одного дня не побоялися піти до кінця й захистити від невизначеного майбутнього життя дитину, за щастя й добробут якої несуть велику відповідальність. Приємно вразило фото, де діти сидять у півколі та печуть картоплю. І вони щасливі! Поруч із ними мама, яка тримає ще одну доньку на руках, і всі сміються. Я уявила, як їх кусають маленькі мурашки, але чи зможе щось зіпсувати святковий настрій дітлахам, коли вони не в інтернаті, не сплять у такий час і мають можливість потримати паличку над вогнем, де печеться картопля? Вважаю, що ні.

Фонд Ріната Ахметова висловлює подяку всім батькам, які не побоюються брати на себе відповідальність за долю дітей, які потребують піклування батьків-професіоналів, тому що їхній головний інструмент у вихованні – чуйне серце.

На порталі «Сирітству – ні!» є фото понад 5300 дітей, які мріють жити не в інтернаті.