«Сильні батьки – сильні діти»
Незалежна Україна лише за останнє десятиліття зробила колосальний ривок вперед в системі захисту прав дітей. Тим не менш невирішених проблем залишається дуже багато. Одна з яких – ворожа до дітей система інтернатного виховання й. Очевидно, що її потрібно реформувати. І рішучу роль в цьому грають саме громадські організації. В Німеччині саме силами громади побудовано потужну систему підтримки сім’ї. Які саме соціальні послуги держава довіряє надавати громаді мені пощастило побачити на власні очі. Ділюся з вами.
Спритний «Йо-йо» замість інтернату на кілька корпусів
Фрау Кьорстін готується зустрічати дітей в дитячому будинку. Дівчатка і хлопчики, зазвичай з бідних родин, приходять сюди обідати, зробити шкільне домашнє завдання чи просто провести час з друзями. За потребою Кьорстін підбирає їм одяг та іграшки у подарунок, а ввечері діти повертаються додому до рідних батьків. Так працює дитячий будинку у Вуперталі (Західна Німеччина). Заклад не утримує дітей, а тільки організовує їм дозвілля та надає гуманітарну допомогу. В Україні про такі дитячі будинки поки що можна лише мріяти. В Німеччині система профілактики соціального сирітства ефективно працює вже десятиліттями.
Подібні дитячі будинки працюють по всій країні. Звуться вони «Йо-йо» за назвою відомої дитячої іграшки. Наприклад, у Дрездені, перший «Йо-йо» відкрився 13 років тому. Приходять сюди малята від 5-ти до 12-ти років з родин, які опинилися у складних життєвих обставинах. Діти самостійно готують собі обід і гуляють на подвір’ї у купі з усією малечею цього будинку. Навколо закладу ніяких парканів. Це звичайна квартира у типовій багатоповерхівці. В цьому дитячому будинку, як і у Вуперталі, немає прибиральниці, медсестри, кухаря, слюсарів та завгоспа. Вражає та викликає величезну повагу те, що вихователі, психологи, фахівці соціальної роботи працюють тут безкоштовно. Двоє людей займаються організаційною роботою, при цьому – мінімум бюрократії, звітів та довідок.
Інтернати є, але вони інші
Інтернати в Німеччині існують. Але ці заклади не є інтернатами у звичному нашому розумінні, а скоріше маленькі групові будиночки. Виховуються там діти-сироти старше 12-ти років, які не можуть проживати з батьками і яких не усиновили або не влаштували до сімейних форм виховання. У кожної дитини своя кімната і двоє вихователів. Діти ходять до звичайної школи, ніхто їм не заважає після уроків зайти до магазину чи «Макдональдсу». Готувати їжу, прати свою білизну та прибирати підлітки вчаться під наглядом дорослих. Після повноліття випускників переводять у невелику окрему квартиру. Ще 3 роки потому вихователі відвідують випускника і супроводжують у дорослому житті.
При цьому окрема робота ведеться з батьками дітей, щоб все ж таки родина могла мешкати разом.
Сотні громадських організацій, одиниці сирітських закладів
До 40-их років в Німеччині також, як і в Україні, батьків, які пиячать і не дбають про дітей, позбавляли прав на дитину. Після другої світової війни кількість дітей-сиріт збільшилася. Стара система опіки над дітьми працювала неефективно, і влада розуміла: потрібні зміни у підходах до роботи. Тоді спочатку в Західній Німеччині вирішили розвивати політику підтримки сім’ї, сприяти саморозвитку окремої родини. З боку держави – це гнучка податкова система, яка дозволяє новоствореній родині економити свій бюджет. З боку громадських організацій – це багата сфера соціальних послуг. Фахівці лише скеровують батьків на правильний шлях, а не беруть на себе їх обов’язки.
В результаті на всю країну у Німеччині залишилося близько 40 сирітських закладів, і в кожному виховується до 30-40 дітей. Для порівняння в Україні – 227 інтернатів для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Всього за останніми офіційними даними там зростає майже 80 тис. дітей, більшість з яких є соціальними сиротами, тобто мають батьків.
В Німеччині немає дитячого омбудсмена на національному рівні. Проте при кожній землі є кілька уповноважених з прав дитини. Зазвичай це люди таких професій, як лікар, психолог, адвокат йдуть добровільно допомагати дітям. Вони співпрацюють з виконавчою владою і, за потреби виїжджають на виклики. Зв'язатися з ними можна через «мережеві контакти». В кожному місті при адміністрації створено базу даних фахівців з медицини, юстиції, освіти, соціальної роботи, культури, зв'язку, транспорту тощо. Ці доброчинці об’єднані в громадські організації (NGO). Законодавство Німеччини довіряє їм надання соціальних послуг. При чому місцевим бюджетом покриваються витрати NGO від 80 до 95%.
Одна з таких організацій – Союз захисту прав дітей, куди входить понад 50 тис. учасників зі всіх федерацій. І це лише одне об’єднання серед таких відомих гігантів як Карітас, Дитячі містечка СОС, Червоний Хрест, німецький Юнісеф. Вражає, що тисячі людей в Німеччині контролюють відповідальні за охорону дитинства державні відомства і самі беруть активну участь у цьому.
Ми на правильному шляху
Щоб побудувати потужну систему соціального захисту для сімей з дітьми, Німеччині знадобився не один десяток років. Молода незалежна Україна лише за останнє десятиліття на цьому шляху зробила колосальний ривок вперед. Радує, що в нашій країні ніхто вже не сумнівається, що потрібно підтримувати родину і створювати умови для сімейного виховання дітей. Очевидно, що казармену інтернатну систему, що залишилась нам у спадок ще зі сталінських часів, потрібно реформувати. І сьогодні в коаліційній угоді нового парламенту вже сказано, що держава має передавати повноваження громадським організаціям надавати соціальні послуги. Це величезний прогрес і нова сходинка в розбудові громадянського суспільства. Це надає нам впевненість, що ми пройдемо цей шлях швидше, ніж Німеччина. В Україні стрімко розвиваються волонтерські, доброчинні організації для допомоги дітям. Впевнена, що ми досягнемо високого рівня соціального захисту дітей, не гірше, ніж в Німеччині. Тільки для цього всім громадським організаціям і просто активним людям потрібно згуртуватись і разом просувати зміни на державному рівні.
Ярослава Цибульська, ВГО "Магнолія",
з подякою Союзу захисту прав дітей Німеччини за організацію ознайомчої поїздки