Не відмовляйте собі у щасті
У кожного з нас є своє щастя: хтось живе минулим, а хтось – прийдешнім. Та є люди, які вміють бути щасливими тут і зараз. Оксана цього навчилася у сорок років. На той час вона досягла успіхів на роботі, стала матеріально забезпеченою, мала чоловіка і друзів. Та материнська любов залишалась нерозтраченою. Жінка завжди любила і хотіла виховувати дітей. Йшли роки, а своїх діток через проблеми зі здоров’ям народити не вдавалось. Інколи вона замислювалась над усиновленням, радилася з чоловіком Андрієм, та обоє сумнівалися, чи зможуть стати гарними батьками. Не знаючи підходу до своїх і чужих дітей, вони не уявляли з чого почнуть виховувати маленьку особистість.
Все змінилося після того, як на роботі подруга Оксани всиновила дитину. Колега неприховано раділа своєму маленькому щастю. «Що ж мені заважає мати радість в житті?», – думала Оксана, – «Лише пусті сумніви та невпевненість».
Як і належить, звернулися з чоловіком до районної служби у справах дітей, отримали статус батьків-усиновителів. Фото Анастасії Оксана побачила на порталі «Сирітству – ні». Коли приїхали до знайомитися з дитиною, на місці, від обласних чиновників дізналися те, що їм не сказали по телефону… Маленька Настя – хвора. У 11-місячної дівчинки пухлина головного мозку… Почувши таки діагноз, навіть сторонні люди бувають у розпачі. Що вже казати про Оксану й Андрія, які вирішили стати рідними для Насті?..
Подружжя розгубилося – вся відповідальність за життя незнайомої дитини лягала на їхні плечі. Тримаючи себе в руках, Оксана сказала, що все ж, вони поїдуть знайомитись з дівчинкою до дитячого будинку.
Ця зустріч стала доленосною для маленької Анастасії, а рішення її майбутніх батьків – взірцем справжнього милосердя та любові. У Службі їм пропонували подивитися на інших дітей. Та Оксана чомусь вірила, що Настя – її донечка, і їй за неї відповідати. І доля нагородила батьків за готовність боротися за здоров’я дитини.
Коли вони з чоловіком приїхали до дитячого будинку, побачили тиху, спокійну, усміхнену дівчинку. За один день Оксана й Андрій немов пройшли крізь вогонь і воду. Працівники дитячого закладу переконували батьків, що в Насті немає ніякого страшного діагнозу. Розвиток дівчинки проходив нормально, всі рефлекси розвинені, очки Анастасії були розумними. Єдине – на потилиці виднілася пухлина розміром з перепелине яйце. «Утворилась вона внаслідок травми під час пологів, не більше», – запевняли вихователі.
Все ж, Оксана звернулась до місцевої дитячої лікарні, аби провести додаткове медичне обстеження. Страшний перший діагноз не підтвердився. Радості майбутніх батьків не було меж!
Після судового рішення новоспечені батьки приїхали забирати донечку. Насті на той час уже виповнився рік. Перший місяць вдома Оксана пам’ятає від початку до кінця. Мама не приховує – було непросто. Коли донечка плакала – не знаходили собі місця. За консультацією бігали до знайомого лікаря-педіатра. Але Настя росла, звикала до нової сім’ї. Та й вони з чоловіком змінювались. Навчилися більш детально планувати свій час, почали цікавитись педагогікою та психологією. Навіть тепер, Оксана постійно радиться з вихователями, як краще вчинити в тій чи іншій проблемній ситуації?
Зараз Насті 2,5 роки. Пухлини на голівці за волоссям тепер і не видно. Справжня красуня! Слухняна, любить казки та чудово знаходить спільну мову з іншими дітьми.
Оксана ж відтепер добре знає – розпочати нове життя можна і в 40 років. Не боятися змін, вірити у свої сили, довіряти своєму серцю радить усім, хто ще думає над усиновленням. Адже ніщо не замінить щастя бути мамою й татом.
Sirotstvy.net
