Буде мир і буде всиновлення. Історія Павлика

Той день, коли вперше Павлик приїхав додому, батьки пам’ятають, як найщасливіший у своєму житті. Тільки одразу всиновити малюка не виходило, бо документи на дитину не були готові. Тепер же взагалі невідомо, коли це настане. Адже Павлик народився у Донецьку – там залишилися його документи, і там мав би відбутися суд про його усиновлення. Сказати, що сім’я не втрачає надії на мир, буде замало. Вони в цьому переконані дуже-дуже. А Павлик не дозволяє батькам впадати в розпач, він – маленький, але сильний стимул, заради якого потрібно триматися.

«У нас велика щаслива сім’я», – каже Євгенія. «Велика сім’я» – значить мама Женя, тато Ігор і синочок Павлуша, на якого батьки чекали довгих вісім років. Щодо народження дитини лікарі були неоднозначні: шансів давали п’ятдесят на п’ятдесят. А тут по телебаченню показали дівчинку, яка хоче в сім’ю. Так і сказала: «Мамо, тато, я чекаю на вас»! Як тут залишатися байдужим?! Більше відео роликів «Цій дитині потрібна родина» Ігор та Женя знайшли на порталі https://sirotstvy.net. Процес, як кажуть, затягував, і скоро майбутні батьки вже писали заяву, що хочуть усиновити дитину в районній службі у справах дітей.

«Нам сподобалось, як нас зустріли, пояснили, що і до чого. Спочатку, коли ми передивлялися анкети дітей на сайті, не розуміли, чому так мало інформації. Нам пояснили, що інформація про дітей-сиріт охороняється законом і дізнатися її можна тільки, ставши на облік з усиновлення. І взагалі, коли ти читаєш в інтернеті, то в кожного свій досвід, а фахівці вже розставлять все по місцях», - розповідає Євгенія.

Оскільки дітей до трьох років для усиновлення не було, подружжя поїхало до Донецька, щоб їх направили десь в область, де є маленькі дітки, що чекають на маму і тата. Наче, все складалося добре і Євгенія дуже зраділа, коли отримала дозвіл на зустріч з хлопчиком, якому ще й року не виповнилося. Але перше побачення і одразу ж розчарування. Вдома у Жені сльози, бо не зможе взяти це дитя. При зустрічі не виникло ніяких позитивних емоцій до дитини, натомість був страх, що не справиться. Женя цього аж ніяк не очікувала, не думала, що її уява про дитину не співпаде з реальністю, тому так болісно перенесла цю зустріч. Але з іншого боку сподівалася, що їхня з Ігорем дитина обов’язково їх дочекається.

Шкода, але дітей маленького віку, на усиновлення не було. Залишалось чекати… На допомогу прийшли друзі, які теж всиновлювали дитину. Подруга порадила пройти курси для прийомних батьків і спробувати взяти дитину під опіку, адже не всі діти в інтернатних закладах мають статус дитини-сироти, а це означає, що таких усиновити не можна. Поки йде судовий процес позбавлення біологічних батьків прав на дитину, маля може виховуватися під опікою в іншій сім’ї. Згодом у Службі Женя дізналася про такого хлопчика. Вже майже пів року він зростав у будинку дитини, та ніхто з рідних по нього не звертався.

«Ми побачили його – це точно наш син!, - згадує Женя знайомство з Павликом, - Спокійно і добре тоді було на душі». Женю й Ігоря не злякала навіть невідомість, адже історія хвороби у п’ятимісячного малюка була відсутня.

«Коли ми приїхали до Донецька, де знаходився Павлик, у дитячому будинку нам сказали, що малюк поки не має ніяких документів, де і як він народився, невідомо. Ми собі вирішили і все, адже це наш син і ми будемо з ним, незважаючи ні на що», - згадує Женя. Жінка, яка народила малюка, хоч і не озивалася по сина, але в районі її знали. Вона стояла на обліку як ВІЛ-інфікована, тож Павлика також віднесли до носіїв вірусу. Євгенія з Ігорем і не думали відмовлятися від дитини через ці проблеми, а порадившись з фахівцями, дізналися, що згодом всі підозри можуть відпасти. Врешті так і сталося. На щастя, лікарі підтвердили: Павлик здоровий!

«Я вважаю, що про дітей-сиріт потрібно більше говорити на телебаченні, в пресі. Якби ми не побачили з чоловіком ролик «Цій дитині потрібна родина», не знаю, чи зважились би на усиновлення, - каже мама Євгенія, - А батькам, які ще вагаються, потрібно йти до дитини з відкритим серцем і душею».

Поки ми розмовляли з Євгенією, вона жодним словом не промовилась, що їм зараз важко. Навпаки, від неї тільки чути позитивні емоції і слова. І про те, як росте Павлуша, і про те, як бабуся з дідусем прикипіли до онука, хоча спочатку були проти усиновлення. Коли ж побачили це маленьке чудо, не встояли, одразу взяли на руки. Я запитала, чи не хочуть вони переїхати на мирну територію.

«Нам навіть іграшки Павлуші шкода залишати. Тут все таке рідне, ми все зробили, щоб нашому сину було комфортно, тому поки це можливо, залишатимемося тут», - відповіла Євгенія. Напевно, комусь цього не зрозуміти, але вдома, як кажуть і стіни допомагають, а Павлуша ніколи не дозволяє сумувати і батьки стараються, щоб і він почувався найщасливішим. Аби тільки скоріше закінчилися військові дії на Донбасі, тоді у Павлика з’явиться нове свідоцтво про народження з законними мамою й татом, а в батьків - впевненість у завтрашньому дні.


 

Ярослава Цибульська, sirotstvy.net