Знову у систему: чому сім’ї повертають дітей в інтернатні заклади
Щодня принаймні 50 людей в країні міркують: чи взяти дитину з інтернатного закладу на виховання у сім’ю. Причини, що породжують такі думки, різні, як і люди. Хтось закінчує на думці, дехто йде далі, звертаючись до служб у справах дітей за детальною інформацією, а згодом створює прийомні сім’ї. Але чому бажання допомогти дитині «з тяжкою долею» швидко втрачає актуальність, коли вона переступає поріг нового дому, та що робити прийомним батькам, які згодом відчувають непосильну нішу?
Спеціалісти Фонду Ріната Ахметова розповідають, чому сім’ї повертають дітей в інтернатні заклади та як впоратися з кризою з появою нового члена родини.
Історій прийомних сімей вдосталь. Якщо в одній родині дитина знайшла своє місце досить просто, без великих нервових втрат, то в іншій звикання до нових умов життя може виявитися суцільним жахом, який прийомні батьки і не могли собі уявити. Усе відносно, адже діти теж різні, і причини поведінки кожного слід шукати у їхньому минулому.
Система інтернатних закладів залишає свій відбиток на психологічному здоров’ї кожного вихованця. Життя у колективі з визначеним погодинним графіком дня обмежує дитину в набутті життєвого досвіду, а неможливість встановити міцні та довготривалі стосунки з дорослим в особі вихователя, педагога, методиста чи директора закладу сприяє формуванню у почуття непотрібності, неприв’язаності.
З цим ритмом життя дитина вирушає у прийомну сім’ю, де прийомні батьки з першого ж дня знайомства розпочинають колосальну роботу над реформуванням способу її життя. Час звикання – це і є адаптація, яка може тривати і тиждень, і місяць, і рік. Адаптація з’являється не лише в дитини, а й в усіх членів сім’ї. Для батьків важливо бути морально готовими до будь-яких волевиявлень дитини і ставитися до цього з терпінням та розумінням.
Безперечно, це випробування для родини, і часто без сторонньої допомоги не впоратися. Дитина може поводити себе досить неадекватно і становити загрозу як для себе, так і для інших членів сім’ї. Це виснажує батьків і згодом вони повністю «вигорають». Втрата ресурсу енергії призведе до повернення дитини в заклад. Від цього ніхто не застрахований, і говорити про те, що прийомні батьки безвідповідальні, теж не можна.
Опинитися знову у системі – значить отримати нові рани. Що відчуває дитина? Непотрібність, відразу до себе, образу на прийомних батьків і світ, відчуженість, злобу. Її психологічному здоров’ю завдано великої шкоди самим ярликом «повернення».
З наступними потрапляннями в сім’ю дитина все більше влаштовуватиме «перевірки на міцність» новим батькам. Факт повторних улаштувань дитини в сім’ю потрібно враховувати прийомним мамам і татам. Це допоможе не наробити помилок своїх попередників, а також знайти свій підхід до встановлення контакту з дитиною, яка те і робитиме, що намагатиметься довести усьому світові, що вона – їхній жах наяву. Така поведінка свідчить про абсолютну потребу любові та прийнятті тут і зараз.
Яка поведінка характерна для дітей, які були повернені у заклади?
Однозначно сказати не можна. Дитина може погрожувати покінчити життя самогубством або завдати шкоди тим, хто її оточує. Є випадки, коли хлопчики і дівчатка тікають з дому, вступають у ранні сумнівні сексуальні зв’язки. Але в критичній ситуації дитина все одно шукає підтримки у тих, хто наголошуватиме їй: «Не бійся, я поруч, я приймаю тебе таким/такою, як ти є. Я розумію, я не відвернуся. Ми це переживемо».
Як пережити кризу?
Якщо ви відчуваєте, що ваш терпець вже на межі і немає більше сил боротися зі складною поведінкою дитини, просіть про допомогу. Психологи, психотерапевти, соціальні служби, педагоги у школі, сім’ї усиновителів, опікунів, прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу – ці люди допоможуть пережити найскладніший період і не завдати шкоди дитині, тобто знову повернути у систему. Психолог розповість про моменти, що активували самодеструкцію дитини і допоможе вибудувати тактику правильної поведінки. Інші сім’ї, які пройшли цей шлях, допоможуть не втратити надію. Співпраця зі шкільним педагогом допоможе дослідити та проаналізувати шляхи реалізації дитини у соціальному середовищі.
Кожна дитина особлива і кожна має свою історію. Слід вчитися жити разом зі своїм вихованцем, а для цього необхідний час і постійний пошук потрібного ключа для визволення маленької особистості, яка просто шукає правди хто вона, намагаючись втамувати біль, завданий у попередньому житті.
Найголовніше – дати дитині відчути щирість ваших намірів і пустити її у своє серце такою, яка вона є тут і зараз.
