ЯК ТОКСИЧНЕ ВИХОВАННЯ ВПЛИВАЄ НА МОЗОК ДИТИНИ

Дитячі втрати, насильство, нерозуміння можуть викликати в дитини почуття невпевненості. Багато дітлахів вирішують, що вони недостатньо хороші для своїх батьків, і ці спогади можуть зіпсувати все життя. 

 

Фахівці програми «Рінат Ахметов — Дітям. Сирітству — ні!» рекомендують батькам та особам, які заміщають їх, дізнатися з матеріалу психолога Маргарити Ваелми про підводні камені у вихованні дітей та про те, як погане виховання впливає на мозок дітей.

 

Батьки, які застосовують у вихованні владу, контроль, негатив, жорстокість, можуть зробити стосунки з дітьми токсичними. Такий стиль виховання не сприяє особистісному зростанню дітей, їх самостійності чи здоровим стосункам із батьками. Навпаки! Існує безліч стилів виховання та навчання, так само, як у кожній сім’ї існують різні способи передавання цінностей від одного покоління до іншого. І хоча жодна сім’я точно не знає, як виховувати щасливих дітей, початок і коріння всього — у любові. 

 

Початок і коріння всього — у любові 

 

Іноді проблема виникає на цій стадії. У кожної людини є своє уявлення про любов до дітей. Чи означає любов до дитини те, що вона має бути захищена від усіх небезпек і заради цього поміщена в непроникну посудину? Може, любити дитину — значить карати її на кожному кроці? Чи любов до дитини означає контроль і направлення її на певні шляхи та рішення, які обрали батьки?

 

Дитинство залишає сильний слід у мозку. Дитячі втрати, труднощі, насильство, нерозуміння та інші проблеми, які переживає дитина, можуть призвести до почуття невпевненості в собі. Багато дітей можуть відчути, що вони недостатньо хороші для своїх батьків, і ці спогади можуть зіпсувати все життя. 

 

Діти теж відчувають стрес 

 

Стрес — це не тільки стан, який стосується дорослих, діти також відчувають стрес. Новонароджена дитина, яка плаче й кричить, по-своєму страждає від стресу: або підгузок мокрий, або дитина голодна, або вона погано почувається. Дитина, що залишилася без любові й уваги, також страждає від стресу. Але що відбувається, коли батьки не вміють правильно виховувати дітей? Що відбувається, коли батьки вимагають дуже багато, виражають негатив і чинять тиск на своїх дітей? 

 

Щодня діти можуть піддаватися високому рівню стресу. Дитина знає, що кожне її слово та кожен вчинок оцінюють батьки, а іноді дітей карають за неправильну поведінку. Дитина може почувати себе під постійним наглядом батьків і страждати від беззахисності, що в результаті призводить до сильного стресу й занепокоєння. 

 

Крім того, діти відчувають складне поєднання емоцій. З одного боку, вони хочуть звільнитися від зв’язків, які пов’язують їх із батьками, а з іншого боку, це звільнення їх лякає. Дитина може боятися не виправдати очікувань батьків і думати, що батьки роздратуються на неї або розчаруються в ній. Дитина боїться покарання та критики, що теж призводить до сильного стресу. 

 

Стрес і дитячий мозок 

 

Діти, які в ранньому віці страждали від стресу, мають високий рівень кортизолу, адреналіну та норадреналіну в головному мозку під час статевого дозрівання. Ці гормони й нейротрансмітери вносять невеликі зміни в мозок дитини в процесі розвитку гіпокампу, мигдалеподібного тіла та передньої частки головного мозку. Часто такі зміни призводять, наприклад, до дисфункції пам’яті, і дитині складно вирішити проблему. 

 

Гіпокамп тісно пов’язаний із пам’яттю та виникненням і функціонуванням емоцій, у той час як лобова частка мозку відповідає за прийняття рішень. Це означає, що діти, схильні до сильного стресу, можуть зіткнутися зі складнощами під час прийняття рішень, вирішення проблемних ситуацій, а також із труднощами в регулюванні та контролі своїх емоцій і внутрішніх процесів. 

 

Потрібно мати на увазі, що кожна людина унікальна, тому дослідники не отримали даних, які підходять для всіх без винятку людей. Однак було виявлено, що високий рівень стресу в дитинстві часто призводить до невпевненості, тривожності та нездатності вирішувати складні ситуації. 

 

Дитячий емоційний мозок 

 

Токсичне виховання призводить до складних, заплутаних і суперечливих почуттів у дитини. Токсичні матері зазвичай виховують своїх дітей так, що вони відчувають до матері суперечливі почуття: любов, ненависть, потребу, страх, гнів... Ці почуття варіюються залежно від ситуації. 

 

Авторитарний стиль виховання, де домінують завжди батьки, а покарання та оцінка є повсякденними, викликають у дитини негативні емоції, які можуть залишатися з нею роками. У міру того як дитина росте, вона може бунтувати проти влади й владних стосунків. Але приниження та пригнічення в дитинстві залишають свій слід у її мозку. 

 

Вплив страху й гніву на мозок дитини 

 

Найнегативніші емоції, які відчувають люди, — це гнів і страх. Ці почуття часто супроводжують погане виховання. Часто токсичне виховання протікає нерівномірно. Воно включає як важкі періоди для дитини, так і позитивні. На жаль, на мозок дитини негативні спогади мають більший вплив, ніж позитивні переживання. Діти пам’ятають кожне образливе слово й кожен вчинок батьків у ті моменти, коли вони почували себе безпорадними та злими. 

 

Гнів і страх сконцентровані в області мигдалеподібного тіла в мозку. Мигдалина є частиною лімбічної системи й лежить глибоко в скроневих частках. Завдання мигдалеподібного тіла — зберігати емоційні переживання та справлятися з емоціями страху й гніву. 

 

Мигдалеподібне тіло допомагає мозку створювати постійні довготривалі спогади, тому коли дитина постійно стикається із ситуаціями, які в неї асоціюються з негативними почуттями, то в її довготривалій пам’яті ці спогади мають більшу вагу, ніж хороші. Згадуючи такі ситуації, ми можемо відчувати сором, гнів і страх так само, як і багато років тому. З позитивними почуттями це трапляється набагато рідше. 

 

Мигдалеподібне тіло залишає в пам’яті сліди, тому в дорослому віці ми можемо скористатися цими спогадами, реагуючи певним чином на стосунки й ситуації. Таким чином, ми назавжди можемо залишитись у пастці негативних спогадів. 

 

Кожен із нас формується в результаті свого досвіду, і, на жаль, токсичне виховання відбивається в нашому дорослому житті. Проте ми маємо право бути вільними, заліковувати дитячі рани й прагнути здорового дорослішання.