Я САМ: ЯК РОЗВИТИ ВНУТРІШНЮ МОТИВАЦІЮ В ДІТЯХ

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти виросли самостійними, але не всі знають, як їм допомогти. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова радять батькам прочитати поради Крістіни Клемер, учительки школи Марії Монтессорі, як виростити самостійних і цілеспрямованих дітей.

У моєму класі є діти, які підбігають і питають без кінця: «Я правильно все зробив? Подивитеся?», а є ті, які самостійно виконують завдання, якщо ж не виходить, пробують знову й тоді вже приходять із готовою роботою до мене. Я переконана, що кожна дитина народжується з внутрішньою мотивацією, просто в деяких сім’ях її вміють підтримати, у деяких — ні. Подумайте: малюки дуже старанно вчаться повзати, ходити, говорити, навіть коли сто разів зазнають невдачі. Вони пробують і пробують, доки вийде: плачуть, кричать, нервують, але долають труднощі. Вони не потребують нашої мотивації. То чому із часом вони втрачають цю природну внутрішню мотивацію, і що можуть зробити батьки, щоб зберегти її? 
Заохочуйте, а не хваліть

Дуже часто батьки розсипають похвалу, що б не зробила дитина: сама одягнула футболку чи поділилася печивом із другом. Це наводить дітей на думку про те, що ви не очікуєте від них багато чого, вас легко вразити базовими проявами ввічливості чи елементарними вміннями. Крім того, якщо ви постійно повторюєте «Я так пишаюся тобою!» або «Мені так сподобався малюнок», ви ніби кажете, що діти роблять щось, щоб принести задоволення тільки вам. Згодом малюки починають постійно шукати схвалення, без якого вже не відчувають задоволення від своїх досягнень. Що можна зробити натомість? Наголошувати на зусиллях, докладених дитиною. Наприклад: «Дякую, що склав на місце іграшки. Тобі довелося добре попрацювати, щоб навести лад». Або в класі: «Ти прочитав усю книгу? Ось це тренування читання!». Такі фрази показують дитині, що ми помічаємо та цінуємо те, що вони роблять, але фокус на їхній власній діяльності, а не на нашому задоволенні. 

Уникайте зовнішніх нагород 

Іноді дуже хочеться чимось заохотити чи навіть схитрувати, щоб спонукати дитину до чогось. Пообіцяти цукерку за з’їдений суп, наприклад. Проблема в тому, що дитина починає буквально за все чекати нагороди — і не просто чекати, а вимагати. Вона зробить те, що ви хочете, але мотивація вже не буде внутрішньою, вона буде зовнішньою. А якщо ви заохочуєте дітей за те, що вони і так люблять робити, це навіть знизить бажання займатись улюбленою справою. Можливо, так трапляється тому, що нагорода спричиняє те, що будь-яке заняття стає неприємним у сприйнятті дитини, а отримуючи нагороду, вона нейтралізує це відчуття неприємності. 
Якщо похвала та нагорода не підходять для підтримки й зміцнення внутрішньої мотивації, що слід зробити батькам? 

1. Нормалізуйте невдачі 

Діти дуже допитливі й завжди хочуть пробувати нове, але его в них буває дуже тендітним. Уявіть собі, що дитина дуже старанно намагалася одягтися сама, а в результаті одягла шорти задом наперед. І дитині кажуть: «Ти одягнув неправильно!». Що вона відчуває: вам усе одно, як вона старалася, адже ви бачите тільки, що неправильно, не так. У школі Монтессорі ми дуже рідко виправляємо роботи дітей. Якщо я бачу, що дитина написала слово в кінці рядка, я нагадую собі: на наступному уроці показати, де в рядка початок, але не кажу, що це неправильно. Підтримати бажання пробувати далі набагато важливіше, ніж допомагати щоразу отримувати правильну відповідь. Звичайно, діти вчаться справлятися з невдачами, дивлячись на нас, тож контролюйте свої реакції. Загубилися без навігатора? «Ми приїхали не туди, але зараз зосередимося і розберемося, куди треба їхати». Так ми показуємо, що помилки бувають у всіх, нічого смертельного та ганебного в цьому немає.

2. Окресліть зону найближчого розвитку 

Якщо дитина вчиться робити щось, що відповідає її актуальним вмінням і здібностям, запропонуйте трохи складніше завдання. Наприклад, навчаючи математики, я стежу за тим, щоб в учня не було надто легких для нього завдань, інакше йому стане нудно, мотивація пропаде. Якщо надто важко — засмутиться і здасться, також немає мотивації продовжувати. Те саме можна застосовувати вдома. 
3. Будьте зразковим учнем 

Маленькі діти часто хочуть робити те, що ми робимо. Іноді нас це лякає: раптом пораниться, упаде тощо. Все ж таки постарайтеся давати дітям можливість робити «безпечні» нові справи, показуючи, як ви самі хочете їх робити. Скажіть, що хочете навчитися грати на піаніно, наприклад. Дитина відразу захоче теж. Поясніть, навіщо це нове вміння. Скажіть, що на це знадобиться час, але навик того вартий! Покажіть, що засмучуєтеся, коли не виходить, проте все одно продовжуєте вдосконалюватись. Дітям часто здається, що дорослим усе дається легко, вони часто не бачать наших зусиль. Покажіть, що труднощі та завзятість є частиною навчання навичкам. 

4. Працюйте разом

Багатьох дітей мотивує бажання бути частиною ком’юніті. Наприклад, у класі один малюк щось пролив, усі біжать йому допомагати, хоча він ще не встиг попросити про допомогу. Однокласники допомагають, бо їм подобається бути частиною команди та працювати над досягненням спільної мети. Якщо ви хочете, щоб дитина допомагала вдома, то включайте її до своїх щоденних побутових справ. Кращим, ніж окреме завдання для дитини («Прибери у своїй кімнаті»), буде запрошення допомогти вам («Подавай білизну з пральної машини, а я розвішаю»). Чи це найшвидший і найефективніший спосіб робити прибирання? Звичайно, ні. Але це буде час зміцнення зв’язку між вами й дітьми, а не час претензій та опору. Малята відчують, як це приємно — допомагати, бути хорошими членами сім’ї, що це відчуття краще, ніж цукерка чи наклейка. 
Джерело: WoMo