ВИСОКОЧУТЛИВА ДИТИНА: ЯК ЗРОБИТИ ТАК, ЩОБ ВОНА ВАС СЛУХАЛАСЬ

У вихованні високочутливих дітей фахівців насамперед цікавлять три пов’язані одна з одною теми: дисципліна, дотримання меж і покарання. Або що зробити, щоб дитина вас слухалась.

Що потрібно знати батькам, чиї діти мають особливий тип сприйняття світу, — про це розповіла мама високочутливої дитини Вікторія Лагодинські. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова пропонують дізнатися про причини поганої поведінки таких дітей і про те, як до цього повинен ставитися будь-хто з батьків.

Як правило, чутливі діти слухняні й поводяться добре. Вони чудово засвоюють нові правила поведінки в незнайомих ситуаціях. Такими дітьми керує бажання догодити старшим. Але іноді вони все ж таки поводяться погано. Чому це відбувається?

Причини поганої поведінки високочутливих дітей 

Років десять тому ми вперше вирішили покарати свою середню дочку. Не пам’ятаю, що у свої три роки вона наробила, але, згідно з написаним у розумних книжках, ми посадили її на диван на дві рекомендовані хвилини. Було наказано сидіти й не злазити. Потім ми пояснили їй, у чому вона завинила. 

Реакція на такі легкі санкції вразила нас настільки, що покарання перестало існувати в нашій родині як клас. Склалося враження, що дитина просто розсипалася на шматки. На той момент ми не зрозуміли, що саме сталося.

Якщо бути відвертими, то проблем зі слухняністю в чутливих дітей практично немає. У будь-якій новій ситуації вони уважно стежать за правилами поведінки, і їхнє основне бажання (і головний страх) — не порушити ці правила. Цими дітьми керує бажання догодити всім: батькам, учителям, вихователям. Але виникає запитання, чому ж вони тоді іноді погано поводяться? 
На мою думку, причин поганої поведінки високочутливих дітей може бути кілька. 

Найпоширеніша проблема — це сенсорне перевантаження 

Занадто багато шуму, надто яскраве світло, надто багато спілкування. У момент, коли перевантаження сталося, діти найчастіше не можуть керувати своїми емоціями. Насправді це складно навіть високочутливому дорослому, що вже говорити про дітей. 

У такому разі допоможе тільки downtime. Причому цей downtime (не плутати з timeout) не є покаранням і не передбачає відокремлення дитини від вас. Downtime — це час, проведений у спокійній обстановці: у тихій (і якщо необхідно) затемненій кімнаті; бажано, щоб, окрім дитини та вас, там нікого не було. 

Деякі діти захочуть сидіти з вами в обіймах, деяких перевантажують навіть обійми й треба просто сидіти з ними поруч. Однак не варто залишати дитину одну, якщо вона сама цього не хоче. Цілком необхідно, щоб downtime став позитивним досвідом для дитини.
Фізичний дискомфорт

Потрібно пам’ятати, що для високочутливих дітей дрібний фізичний дискомфорт може бути серйозною проблемою. Бирка на одязі, в якому вона повинна ходити весь день, колготки, що спадають, легкий біль у животі або почуття голоду, що наближається. Вирішити таку проблему просто: з’ясувати та вирішити. Зрізати бирку, нагодувати, переодягнути.
Емоційний дискомфорт

Протягом дня сталася подія, яка неприємно вразила дитину. Ви ще не знаєте, що сталося, але запитувати прямо допомагає не завжди. Іноді дитині потрібен час, щоб заспокоїтись, і тільки після цього вона зможе розповісти, що сталося. Дуже допомагає, якщо батьки знають потенційні тригери та намагаються «промацати» в цьому напрямі. Але в будь-якому випадку мій досвід свідчить, що якщо дитина не боїться розповідати батькам про свої біди, ви в якийсь момент дізнаєтесь про причину розладу.

Більше причин поганої поведінки чутливих дітей я, мабуть, не бачила. Якщо подивитися на погану поведінку з висоти розуміння того, що відбувається, стане очевидно, що покарання тут абсолютно неадекватне. Крім того, покарання підриває віру дитини в значущого для неї дорослого й зменшує шанси на те, що вона розповідатиме вам, що її мучить. Замість покарання значний дорослий повинен прийти й допомогти вирішити проблему, якщо дитина ще не досягла того ступеня розвитку, який дозволить їй вирішити цю проблему самостійно. 

Спокійно та впевнено вирішуючи проблему дитини, ви навчаєте її, як треба реагувати. Уперше, коли малюк випадково розіллє молоко, він страшенно страждатиме. Якщо ви спокійно підійдете й допоможете це молоко витерти, то помітите, що наступного разу ваша дитина зробить це сама (хоча вдруге в ту саму ситуацію вона навряд чи потрапить). Замість моторошної істерики через пролите молоко ви побачите, що дитина, зберігаючи абсолютний спокій, візьме серветку й сама все витре.

Ще раз повторюся, ці діти дуже хочуть зробити все вірно. І дуже хвилюються, що можуть помилитися. Також у разі помилки вони продумують дуже багато шляхів, щоби помилка більше не повторилася. Тому їхня реакція на вашу критику може звучати для вас не цілком адекватно. Ніяким своїм критичним зауваженням ви не зможете осягнути ту глибину жалю та продумування наслідків своєї помилки, яку ваша дитина вже усвідомила. Тому варто просто її підтримати.

Мені здається, що хвилювання щодо порушення правил і подальших покарань є однією з головних проблем чутливих дітей у школах. Вони і так досить швидко перевантажуються від шуму та інтенсивного спілкування, а тут ще є загроза покарання, причому чітко визначена низкою правил. Вони докладають дуже багато зусиль, щоб цих покарань уникнути, але закінчується все тим, що в школі вони поводяться ідеально, а вдома розсипаються від напруги.

Для нашої середньої дочки було дуже важливо зрозуміти, що ми зовсім не засмучуємося через шкільні покарання, які вона, до речі, отримує винятково рідко. Це дозволило їй менше боятися шкільних неприємностей.
Джерело: econet.ru