УЯВНИЙ ДРУГ

У вашої дитини з’явився уявний друг? Не панікуйте! Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова радять прочитати статтю про те, чому в дітей виникають подібні фантазії і яка роль вигаданого друга в житті вашого малюка.

Уявний друг (також «уявний партнер», «невидимий друг») — це персонаж, який вигадала дитина і з яким вона товаришує або спілкується. 

Уявний друг може здаватися дуже реальним, хоча зазвичай діти розуміють, що його не існує насправді.

Багато батьків лякаються, помічаючи, що дитина розмовляє з кимось невидимим, залишає порожню тарілку для когось, а іноді й спить на краю ліжка, пояснюючи, що поруч лежить її друг. Що це? Психічний розлад чи нормальний етап розвитку? Чи варто турбуватися та вести дитину до психіатра?
Чому з’являється уявний друг

Уявні друзі з’являються в деяких дітей віком від 4 до 6 років. Деколи трохи раніше чи пізніше. Як правило, такий вигаданий персонаж не є небезпечним і не свідчить про патологію, а говорить про бурхливий розвиток уяви. 

Існують різні категорії вигаданих друзів. Це можуть бути «живі» іграшки, придумані тварини, вигадані друзі-ровесники, а іноді й вигадані дорослі. 

Вважається, що друзів собі вигадують діти, в яких добре розвинена уява. У майбутньому вони мають шанс стати творчими людьми. Також вигадування таких персонажів говорить про високий інтелектуальний рівень.

Уявний друг не з’являється на порожньому місці. Найімовірніше, дитині не вистачає спілкування чи уваги. Вона може почуватися самотньою. При цьому створення такого друга — це хороша ознака, яка свідчить про те, що дитина вчиться справлятися зі своїми внутрішніми переживаннями.

Навіщо потрібні придумані друзі

Зазвичай вигадані персонажі виконують відразу кілька функцій: 

1) Дитина переносить на «друга» свої почуття та переживання. Це дозволяє їй краще розуміти себе і, як кажуть психологи, інтегрувати окремі частини своєї особистості в єдине ціле. Простіше кажучи, малюк у такий спосіб вивчає себе з різних сторін.
2) Спілкуючись з уявним другом, дитина вчиться взаємодіяти з реальними людьми. Особливо це важливо, коли спілкування з однолітками з якихось причин недоступне.

3) Дитина може використовувати «друга» як виправдання своїм вчинкам. Наприклад, вона може сказати: «Це не я розбив вазу! Це Толя (уявний друг) мене штовхнув».

4) Уявний друг — це захист від самотності, тривоги в складних життєвих ситуаціях. Він дозволяє дитині зберігати внутрішній захист від обставин, які травмують.

Що робити батькам

Батькам не слід кричати на дитину за вигадування друзів. Також не потрібно підсміюватись і проводити «сеанси викриття». Уявний світ від цього нікуди не дінеться, просто дитина почне його приховувати й дедалі більше занурюватись у світ фантазій.

Просто приймайте, що так є, і це етап розвитку вашої дитини, який минеться з віком. Можна навіть використовувати «друга» для навчання вашої дитини. Наприклад, якщо малюк спить на самому краю ліжечка, щоб «не заважати другові», зверніть його увагу на те, що не варто обмежувати свої інтереси, а краще ділити постіль порівну.

Нехай уявний персонаж буде ресурсом для вас і дитини, а не приводом для занепокоєння. Розділіть із малюком його гру, але краще не втручайтеся в неї без дозволу. Якщо дитина захоче, вона сама розповідатиме вам про свого друга.

На що треба звернути увагу

Як відомо, перебування у вигаданому світі — одна з ознак серйозного психічного порушення.

Як відокремити нормальне фантазування від патології?

Насамперед зверніть увагу на загальний стан дитини. Чи не стала вона більш агресивною з появою уявного друга? Чи добре вона спить? Наскільки вона готова до спілкування? Важливо, щоб дитина, незважаючи на наявність такого «друга», відокремлювала фантазії від реальності, могла б із легкістю виходити з вигаданого світу заради спілкування з батьками й однолітками. Якщо дитина «заграється», якщо фантазії беруть над нею гору, з’являються інші ознаки, що насторожують (страхи, бачення тощо), варто звернутися до фахівця.

Агресія, сильна тривога чи високий рівень страхів на рівні із зануренням у світ фантазій також є приводом для звернення до психолога та докладної діагностики.

Джерело: Інтернет-журнал «МАМСИЛА»