УСИНОВЛЕНА ДИТИНА. ПРАВО НА МИНУЛЕ

Багато дорослих людей, коли дізнавалися про своє усиновлення, говорили, що відчували це завжди, але не могли зрозуміти, що з ними відбувається. Хоча зовні прийомні діти часто більше схожі на своїх прийомних батьків, ніж кровні. І як бути, якщо дитина дізнається, що вона не рідна, а ті, хто завжди були поруч, дарували свою любов і тепло замість справжніх мами й тата, зберігали цю таємницю за сьома замками?

Таємниці погано впливають на сімейні стосунки, особливо якщо вони пов’язані з походженням дитини. Про право на знання минулого розповіла психолог, екскерівник Фонду «Друга мама» Ірина Дибова. Фахівці програми «Сирітству — ні!» Фонду Ріната Ахметова радять батькам ознайомитися з рекомендаціями психолога, як сказати дитині про її усиновлення.

Одинадцять років я була керівником фонду, який допомагає дітям без батьків. На моїх очах діти різного віку знайшли нову родину. 

Хтось став прийомним (дитиною під опікою), а когось усиновили. У другому випадку сім’я має можливість дотримуватися таємниці усиновлення, а працівники органів опіки й усі причетні до цього процесу таємниці дотримуватися зобов’язані за законом. І вже вибір нових батьків — чи дадуть вони дитині право на теперішнє минуле, чи воно буде замінено версією нової родини. 

Дитина не народжується в той момент, коли її забрали з дитячого будинку. У неї була родина, були мама й тато. Якась жінка її виносила та народила. Якийсь чоловік став її батьком. Про неї думали, пам’ятали, про неї, найімовірніше, пам’ятають і зараз. У неї є рідні бабусі та дідусі, можливо, є рідні чи двоюрідні брати й сестри. Вона має місце, звідки вона родом. Є великий рід, чиїм нащадком вона є.

Навіть якщо приживити гілочку сливи на дерево яблуні, вона, харчуючись ресурсами яблуні, залишиться продовженням сливового дерева. Залишиться сливою. 

У якийсь момент її мати вирішила, що не може утримувати дитину, і залишила її під опікою держави. Це страшна історія. Але в такий спосіб жінка рятує свою дитину. Або дитину забрали із сім’ї, де їй перебувати було більше неможливо. Сім’я, в якій вона жила, була настільки деструктивна, що мала втрутитися держава, щоб дитина залишилася живою. Можливо, її батьки загинули, і її не було кому взяти (це найрідкісніший випадок). 
Найчастіше в дитини є родичі, але вони не беруть на себе відповідальності за неї з різних причин. Комусь просто не говорять про її народження. Хтось цурається опіки над нею сам. А комусь не дають (і правильно роблять).

Але якою б не була її рідна сім’я, вона все одно залишається її сім’єю. Це лоно, звідки вона родом. Кожна людина має право знати про своє коріння, про своїх справжніх батьків. Це жодним чином не знецінює батьків прийомних. Знати своє коріння дуже важливо для будь-якої особистості. Куди б це коріння не вело.

Моя історія — це частина мене. Історія моєї сім’ї — частина моєї особистості. Обрубуючи мені коріння, приживляючи нове, мені дають вирости, так, в якийсь момент це було важливо, щоб я вижив. Але хочу знати, звідки я? Хто мене народив? Хто був до мене? Хто мої батьки?
Відновлення лінії життя, відновлення своєї історії без білих плям, без підробки та вигадок на благо дає особистості можливість спиратися на знання про себе.

А почуття є завжди. 

Багато людей, які дізналися про своє усиновлення в дорослому віці, кажуть, що відчували це завжди. Відчували, але не могли пояснити собі, що відбувається. Хоча зовні прийомні діти часто більш схожі на своїх прийомних батьків, ніж кровні. Це дивно, але організм мутує, щоб стати «своїм у зграї», не відмінним від своїх. Є випадки, коли прийомні діти починали хворіти на ті захворювання, на які хворіли їхні прийомні батьки, хоча ці захворювання передаються лише в спадок!

Таємниці завжди погано впливають на сімейну систему, особливо таємниці, пов’язані з твоїм походженням.
Чому мовчать

Дитина сильно засмутиться, якщо дізнається, що вона не рідна.

Можна знайти слова, які зрозуміє дитина цього віку. Якщо її залишили в пологовому будинку: «Твоя мама була молода й дуже налякана. Не було нікого поряд, хто міг би її підтримати. Вона не знала, що робити й де взяти гроші, щоб тебе вирощувати. І вона взагалі не уявляла, як це зробити. Адже їй треба було і працювати, і доглядати тебе. Вона вирішила тебе врятувати. І лишила тебе в пологовому будинку. І тут я тебе побачила. Я зрозуміла відразу, що ти — саме та дитина, про яку я мріяла». 

Найімовірніше, усе так і було. 

Якщо дитину вилучили з неблагополучної сім’ї у віці, коли вона цього не пам’ятає. «Твої батьки не справлялися з доглядом дітей. Прийшли люди з опіки та побачили, як тобі там погано. Вони забрали тебе до будинку малюка. А ми давно шукали дитину, якій потрібна була б наша любов. Ми побачили тебе й одразу зрозуміли: ти наш!» 

Дитина дуже засмутиться, коли дізнається, що їй брехали багато років.

Знову ж таки є слова, які можна знайти, щоб допомогти дитині це пережити. «Ми боялися тебе засмутити, тому мовчали стільки років». 
Дитина залишить нас і піде шукати свою рідну сім’ю.

Ви можете допомогти дитині знайти її сім’ю. І познайомитись із членами її сім’ї. Навряд чи ваш прийомний син або прийомна дочка вирішать піти від вас і оселитися зі своєю родиною. Та й чи чекають на них там?

Швидше в неї, у вашої прийомної дитини, буде уявлення про свою сім’ю. Вона зможе побачити жінку, яка її народила, яка думала про неї всі дев’ять місяців і, напевно, думає зараз. Вона зможе познайомитись із нею. Можливо, можна знайти її батька. Буває так, що він не в курсі, що в нього є дитина. Можливо, виявиться, що це людина, на яку можна спертися, яка зможе підтримати в чомусь дитину.

Дитина матиме можливість спиратися не тільки на вас (на свою прийомну сім’ю), а й на свою рідну сім’ю. А чи вийде — це інше питання. 
Але її минуле буде відновлено. У її долі не буде більше білих плям. Вона відчує себе цілою, на своєму місці. Вона зрозуміє, що ж відбувалося з нею всі ці роки, де вона була, що їй довелося пережити (Дім малюка, палати покинутих дітей у лікарнях). 

Чому варто розповісти своїй прийомній дитині правду
• Вона матиме цілісне уявлення про свою особисту історію. 
• Вона дізнається, звідки вона родом, хто її рідна сім’я. 

• Вона зможе побачити свою рідну матір. Або прийти до неї на могилу. 

• Вона матиме можливість побачити свого рідного батька. Якщо це неможливо, то в неї можуть з’явитися фотографії батька. Вона побачить рідні риси. Вона зрозуміє, на кого ж вона таки схожа.

• Вона познайомиться зі своїми братами та сестрами, рідними чи двоюрідними. Якщо вони всі в різних сім’ях, вона зможе їх знайти, побачити. Якщо вона захоче, то зможе підтримувати зв’язок із ними. 

• Її сім’я розшириться. Якщо раніше в неї була лише одна сім’я, на яку вона могла би спиратися, то зараз буде ще одна. Якщо вона захоче (і це вийде), вона зможе спиратися на свою рідну гілку, на своє рідне коріння. 

Чи сприйме її рідна сім’я, чи захоче бачити; чи сподобаються їй ці люди, чи захоче вона мати з ними щось спільне — це вже друге питання. Але в неї буде повна інформація про себе, її історія більше не відчуватиметься «дірявою» і не розповзатиметься по швах. 

Велика таємниця більше не тяжітиме над вами. Крім того, завжди є страх, що хтось із близьких і не дуже близьких розповість дитині, і ця таємниця змушує придумувати та наповнювати деталями підставне минуле. «Дивись, ти зовсім як дядько Вітя, на нього схожий». «А в нас у родині були музиканти, у тебе теж має бути ідеальний слух».

Дитина дізнається про своє ім’я. Можливо, вона захоче собі його повернути. Під час народження мати дає дитині ім’я. Для усиновленої дитини ім’я часто змінюють.

Колись діти все одно дізнаються про правду. 

Але вони можуть її дізнатися зараз, коли в них попереду ціле життя. І вони мають час вирішувати, що із цією правдою робити. Вони можуть познайомитися зі своїми рідними, налагодити з ними стосунки чи ні, можуть дізнатися все про свою родину. 

А можуть дізнатися цю правду в 45–50 років, проживши все життя з незрозумілим відчуттям чужинця, з почуттям неприкаяності, відчуттям не свого місця. А коли дізнаються, уже нікого немає і запитати нема в кого. На моїх очах 45-річний чоловік обіймав камінь на могилі батька, гладив його фотографію і гірко шкодував, що всі ці роки відчував, що він десь є, але не знав цього. Будь-яка людина має право на минуле. І на теперішнє.

Автор усіх ілюстрацій: Ніно Чакветадзе

Джерело: dybova.ru