ТИПОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ З ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ, ПРО ЯКІ МАЮТЬ ЗНАТИ ПРИЙОМНІ БАТЬКИ

Досить часто особи, які виявили бажання прийняти у свою сім’ю дитину з інтернатного закладу, не розуміють цінність курсів з підготовки у прийомні батьки. Цінність набутих знань на заняттях пізнається лише тоді, коли батьки зазнають труднощів у вихованні таких дітей. Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова розповідають потенційним майбутнім батькам про характерні особливості поведінки дітей з інтернатних закладів.  

Коли дитина приїздить в сім’ю, то протягом певного часу на хвилях ейфорії може здатися, що усі труднощі позаду і попереду лише щастя. Та згодом дитина може почати вести себе не так, як сподівалися батьки. Хтось вважає, що це ненормально, виправдовуючи все недоліками розумового розвитку, умовами виховання; хтось намагається виправити «ненормальність», хтось впадає в паніку, а хтось відступає, вважаючи безперспективними спроби допомогти дитині. 

Проте потенційні батьки мають бути готовими до будь-яких поведінкових проявів дитини. Наведемо типові особливості поведінки дітей з інтернатних закладів. 

1. Недостатня сформованість у дитини гігієнічних і побутових навичок. Наприклад, без зайвого нагадування дитина може не почистити зуби перед сном, не прийняти душ або не помити руки після туалету та перед їжею, не помити після себе посуд тощо. Це не є ознакою неохайності або недбалості, просто діти в закладах виконують ці процедури за командою, колективно і під наглядом вихователя. 

2. Проблеми з їжею і харчуванням. Діти відмовляються їсти незнайому їжу, вибагливі в їжі, іноді недоїдають свої порції. Або навпаки, їдять усе підряд і багато. Це теж пояснюється звичкою до особливої організації харчування дітей в закладах. Харчування відбувається відповідно до режиму, у чітко встановлений час і в суворо розрахованих калоріях. 

3. Відставання у розвитку від звичайних дітей. Наприклад, невміння або небажання читати, поверхневе сприйняття навколишнього світу, невміння зосередитися, відсутність пізнавального інтересу. Пояснюється це відсутністю індивідуального підходу в інтернатних закладах до всіх дітей. 

4. Споживче ставлення до дорослих і речей. Дитина запросто може поставити ультиматум: «Буду спати, (читати, робити уроки ) за умови, якщо купиш мені те, що я хочу!» У магазинах може вимагати купити дорогу іграшку або одяг, а коли чує відмову – звинуватити в жадібності. Причина криється у формуванні споживацького ставлення до оточуючих самою системою утримання дітей в закладах. Найчастіше діти нічого не роблять для забезпечення своїх потреб: їхні речі перуть, за ними прибирають, їм готують техпрацівники. У поодиноких випадках діти можуть лише іноді брати участь у приготуванні їжі, прибиранні приміщення (чергуванні тощо). 

5. Бідність емоційного розвитку. Дитина може нічим не цікавитися крім телевізора, комп’ютера, мобільного телефону. Часом дуже важко їх умовити сходити в музей, на екскурсію. 

6. Невміння зайнятися цікавою справою. Цікаве, на ваш погляд, заняття може швидко набриднути дитині, а колективне, звичне й улюблене у вашій родині хобі, зовсім не зацікавити її. 

7. Відмова від заняття, що вимагає зусилля. Дитина може виправдовуватися, мотивуючи втомою або невмінням. 

8. Невміння висловити свої почуття словами. Намагаючись приголубити, дитина може вдарити вас або просто міцно схопити за руку. Може раптово замовкнути, заплакати або, навпаки, безпричинно, на перший погляд, реготати та сміятися. 

9. Агресивне, зневажливе ставлення до інших дітей. Дитина може демонструвати нездатність вибудовувати добрі стосунки з іншими дітьми. Може ображати молодших, постійно скаржитися на старших дітей, відбирати або привласнювати іграшки, одяг та інші речі, грубіянити старшим дітям і не слухатися їх. 

10. Зміна тактики поведінки. Спочатку дитина поводиться нормально, адекватно, та освоївшись, кардинально змінює поведінку в іншу, не найліпшу сторону. 

Що робити? 

Скажіть дитині: «Стоп!» Вибудовуйте з нею діалог, скажіть, що вона чинить погано, попросіть її припинити. Скажіть дитині, що треба робити, а не те, чого вона не повинна робити. Навіть якщо дитина не реагує, продовжуйте далі. Спочатку потрібно привести ситуацію в норму, заспокоїти дитину, а потім з’ясовувати причину. І варто їй пояснити, як потрібно поводитися в таких випадках.