СИМПТОМИ ПОРУШЕНОЇ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ У ДІТЕЙ ТА «ТЕРАПЕВТИЧНЕ ВИХОВАННЯ»

 

Вчора спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова розповіли про прив’язаність та її типи у дітей з інтернатних закладів. Сьогодні ми розкажемо, як розпізнати симптоми порушення прив’язаності та подолати ці труднощі, щоб зберегти родинний спокій, зцілити вашу дитину.

 

Про симптоми порушеної прив’язаності можна говорити в таких випадках:

1. У стосунках із незнайомими людьми дитина нерозбірливо ласкава. 

2. Не відчуває прихильності та не виявляє довіри до людини, яка доглядає за нею щодня (особливо до матері). 

3. Якщо дитина і проявляє ласку, то зазвичай лише тому, що хоче щось отримати. 

4. Не дивиться в очі при спілкуванні з батьками, крім тих випадків, коли бреше. 

5. Схильна до інтриг і маніпулювання іншими людьми. Прагне командувати та повністю контролювати будь-яку ситуацію, адже себе почуває безпорадною жертвою, а оточуючих сприймає як джерело небезпеки. 

6. Дитина гіперактивна або, навпаки, у неї спостерігається затримка чи порушення мовленнєвого розвитку. 

7. Часто протестує, постійно порушує встановлені правила. 

8. Схильна до спалахів гніву або істерик, особливо у відповідь на спробу дорослих утвердити будь-які правила або заборони. 

9. Проявляє підвищену цікавість до тем смерті, вогню, крові, руйнування. 

10. Жорстока до тварин, псує речі, агресивна стосовно інших людей. 

11. Схильна до каліцтва (аутоагресія), до нещасних випадків. 

12. Дитина часто стає об’єктом цькування однолітками. 

13. Очевидно бреше, прикидається, краде, не відчуває каяття. Не розуміє або погано розуміє причинно-наслідкові зв’язки. 

14. Зазвичай усю відповідальність та проблеми перекладає на інших. Має мінливий настрій, часто перебуває у депресії. 

15. Не вміє контролювати себе і не здатна регулювати свою поведінку в межах дозволеного. 

16. Виявляє незвичні харчові звички, наприклад, схильність запасати або ховати їжу у надмірній кількості, схильність до обжерливості або голодування, поїдання неїстівних речей тощо. 

17. Дитина страждає порушеннями сну. 

18. Страждає нетриманням сечі (енурез) і/або нетриманням калу (енкопрез). 

19. Не має постійних друзів, стосунки з однолітками складні. 

20. Погано вчиться. 

Проте нові батьки теж мають деякі типові симптоми порушення прив’язаності. Наприклад, вони часто деморалізовані, відчувають безпорадність. Можуть бути або емоційно виснажені, або, навпаки, постійно роздратовані. Після безуспішних спроб виправити поведінку такої дитини «просто любов’ю» нові батьки починають сумніватися у своїй педагогічній спроможності і, як результат, систематично зриваються на дитину. Та після кожного прояву гніву їх переповнює почуття провини, і коло повторюється. Ситуація ускладнюється тим, що в оточуючих, які не бачать усього комплексу проблем усередині родини, часом виникає відчуття, що батьки вороже ставляться до дітей, яких прийняли у сім’ю. Тоді родина опиняється у ще більшій ізоляції. 

Та сформувати прив’язаність все ж можливо. І, знову ж таки, ідеальним середовищем для цього є сім’я. Лише у повноцінній родині дитина перебуває у постійному фізичному та емоційному контакті з люблячими дорослими, до яких вона особливо прив’язана. Незважаючи на те, що кількість таких дорослих незначна, саме вони надають дитині відчуття захищеності та безпеки, є джерелом її розвитку, надають їй досвід переживання почуттів, підтримку у скрутну хвилину та радість розділеного успіху. 

Якщо під час виховання дитини в біологічній сім’ї не виникало жодних проблем, але вона несподівано втрачає матір чи іншу близьку людину, яка її виховувала, то наслідки такої перерви у формуванні прив’язаності можуть бути згладжені швидкою заміною постаті прив’язаності на нову. Проте коли дитина потрапляє в інтернатний заклад зі «знеособленим» типом виховання, то це тільки підсилює негативні наслідки. 

Щоб зберегти спокій у родині та зцілити свою дитину, новим батькам важливо не лише добре розуміти причини порушення прив’язаності у їхньої дитини, а й володіти особливими методами «терапевтичного виховання». 

Першочерговим завданням нових батьків стає переживання разом із дитиною пропущених етапів розвитку. Це дозволяє дитині сформувати прив’язаність до нових батьків з чистого аркуша.

Коли батьківські очікування відповідають реальним можливостям і рівню розвитку дитини, батьки зможуть поєднати ніжну турботу про дитину з жорсткою зовнішньою структурою. Тільки так можна навчити її довіряти своїм новим батькам і змусити «відпустити контроль», вивільняючи сили для більш корисних, веселих і конструктивних занять. 

Основними принципами «терапевтичного виховання» є: 

1. Головне правило для батьків – спочатку подбайте про себе! 

2. Не чекайте проблем, не намагайтеся їх передбачати, дійте на випередження. 

3. Усі дорослі в сім’ї, у школі, на терапії повинні працювати у команді. Не дозволяйте дитині з порушенням прив’язаності налаштовувати вас один проти одного. 

4. Атмосфера у вашій оселі має бути безпечна для дитини як в емоційному, так і фізичному плані. 

5. Створюйте природні наслідки, щоб допомогти дитині бути відповідальною за свої вчинки. Але коли такі наслідки все ж виникають, виявіть співчуття до вашої дитини. 

6. Уникайте сарказму та роздратування у спілкуванні з дитиною, спілкуйтеся з нею доброзичливим тоном, навіть коли не задоволені її поведінкою. Навіть якщо лаєте, використовуйте слова, що спонукають дитину до роздумів, а не зачіпають її гідність. 

7. Заохочуйте дитину висловлювати будь-які свої почуття словами, а не руйнівними вчинками. 

8. Телевізор має бути дуже рідкісним явищем в житті вашої дитини. 

9. Будьте послідовні. 

10. Пропонуйте дитині на вибір лише варіанти, що є нормальними для вас. 

11. Уникайте суперечок з дитиною про те, хто головний. 

12. Не втрачайте почуття гумору. 

13. Реально оцінюйте можливості вашої дитини та розподіліть її обов’язки відповідно до її сил. 

Виховання дитини з порушенням прив’язаності вимагає довготерпіння, стійкості, творчості та сил. Звичайно, нові батьки не відповідають за ті проблеми, з якими дитина потрапила до їхньої родини. Але саме вони відповідають за те, щоб створити умови для лікування дитини.