РОЛЬ БАТЬКІВ У ЖИТТІ ДИТИНИ

Чи міркували ви коли-небудь над тим, навіщо дітям батьки? Відповідей може бути безліч. Проте кожен з нас знає істинну відповідь. По-перше, щоб вижити. А по-друге? Чому так багато дітей мешкають в інституційних закладах? Чому більшість з них не сироти? 

Спеціалісти програми «Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!» поміркували над цими питаннями і ось що з цього вийшло. 

Кожна дитина приходить у цей світ небезпідставно, адже нічого не відбувається дарма. Поява нової людини безповоротно впливає на свідомість інших – її батьків, родичів, сусідів. Усі вони отримують нову соціальну роль перед цією дитиною. І першими персонами у житті маляти є батьки, перед якими постає безліч виборів щодня.  

Декого настільки поглинає батьківство, що це переходить у гіперопіку, яка теж має свої наслідки. А дехто просто не готовий до нової ролі – мами чи тата, коли дитя, яке з’явилося на світ, дещо інше, потребує більше піклування або взагалі може не вижити за прогнозами лікарів. 

То ж яка роль батьків? Одна з найголовніших – бути у любові зі своїми дітьми, піклуватися про них, а разом з тим творити нову людину, допомагати їй стати на ноги, щоб розпочати нову історію. На цьому і тримається наш світ.  

Часом усе йде за класичним життєвим сценарієм. Але раптом трапляється трагедія, яка забирає важливих людей із життя дитини. І вона залишається сама, умовно кажучи, без броні. У найліпшому випадку роль батьків візьмуть на себе родичі, близькі, друзі. У гіршому випадку – на хлопчиків і дівчаток чекають роки нелюбові, холодної турботи.  

Що чекає у дорослому житті на дітей, які у свій час не отримали того, що допомагає будувати своє життя, зав’язувати нові стосунки? Досить неоптимістична картинка.  

Схожа ситуація з дітьми, яких вилучили з сім’ї або ж батьки віддали у заклад, обіцяючи забрати, коли зможуть. Ці діти живуть з надією, що це все тимчасове, мама ось забере – і буде знову турбота, дарма що час від часу. Та найголовніше – мама принаймні буде. І чекають. Роками. А потім зляться, недовіряючи нікому.  

Батьки потрібні усім. Однозначно. Не лише у 5, 10, 15, 20 років. Вони потрібні і в 40. Це люди, які дають знання, як будувати своє життя, як бути у гармонії з іншими, як не боятися та долати труднощі.  

Можливо, шановні читачі, ви і скажете зараз, що немає можливості взяти дитину-сироту чи дитину, позбавлену батьківського піклування у свою сім’ю. Але ви можете поділитися своїм життєвим досвідом з нею і подарувати трішечки свого тепла. Це вже не дрібниця. 

Але якщо ви відчуваєте, що можете стати ще батьками, знайте – є діти, яким конче потрібна родина.