ПРАВДА ТА МІФ: УСЕ, ЩО МАЮТЬ ЗНАТИ БАТЬКИ ПРО ПСИХОЛОГІЧНІ ТРАВМИ

Досить часто батьки хвилюються, чи не завдасть та чи інша ситуація дитині надмірного стресу, який приведе до появи психологічної травми. Психолог, травмотерапевт Катерина Габріель пояснює, що не кожна неприємна ситуація є травматичною. Спеціалісти програми «Сирітству – ні!» Фонду Ріната Ахметова радять читачам порталу дізнатися про помилкові уявлення про психотравми. 

Так склалось у моєму житті, що своєю професійною спеціалізацією я обрала напрям травмотерапія. Зазвичай кажуть, що психологів тягне у ті сфери та напрямки, де їм безсвідомо болить. Можливо й так. Але для того щоб вміти витримувати травму іншого, потрібно мати в собі місце та ресурс, аби побачити всі тонкощі реакцій психіки, процес опрацювання травм минулого та відновлення і входження у життя «після». Для себе та для особистої професійної діяльності я роблю все, щоб мати змогу витримувати навантаження та опрацьовувати своїх скелетів у шафі та ефективно справлятись із травмою іншого. Регулярно вивчаючи та працюючи із психотравмами я дійшла до ряду висновків про те, що далеко не всі прикрості травмують. 

Що таке психологічна травма 

Травма — це не жахлива ситуація, яка трапилась в житті людини (дорослої або маленької). Це її наслідки для психіки. Тобто, коли ми кажемо «травма», то маємо на увазі ту ціну за життя, той захист, який виробила психіка заради виживання у надскладній і загрозливій ситуації для життя людини. Витримавши травму, організм вижив, але це не значить, що він лишився цілісним та таким, як був до того. Коли я маю справу із травматизацією, то у більшості випадків першочергово спостерігаю різноманітні симптоми (про які заявляє клієнт), наприклад: страхи, тривога, соматичні прояви, депресія різного ступеню, порушення харчової поведінки (анорексія, булімія), різноманітні залежності і т.д. 

Чим небезпечна психотравматизація для дітей 

У першу чергу потрібно пам`ятати, що травма лишає слід. У дорослої, сформованої людини є більше змоги впоратися із травмою, аніж у дитини. Для дитини, у якої відбувається дозрівання головного мозку та нервової системи протягом 20 років (а деяким ділянкам мозку необхідно більше часу), наслідки травматичних подій можуть нести надзвичайно складні наслідки. В першу чергу — це вплив на мозкову функціональність, а точніше на когнітивну складову (мислення), на емоційну складову та соціальну взаємодію. Іншими словами, коли у дитини виявлено постравматичний стресовий розлад (ПТСР), ми можемо спостерігати ряд симптомів, які мають негативний вплив на якість життя малюка. Разом з тим, не варто вважати, що травма має безповоротній вплив на життя та психіку дитини. Якщо сумніваєтесь, я розвінчаю декілька міфів про сприйняття складних ситуацій дітьми. 

Міф 1 — травма має незворотній вплив на життя дитини 

Ні, це не так. Коли так трапилось, що малюку довелось пережити складну психотравмуючу ситуацію, то першочергово варто оцінити, по яких сферах життя травма завдала удару. Для того, щоб дитина могла впоратися, їй потрібна допомога стабільного, підтримуючого та ресурсного дорослого. Іншими словами, найкращі ліки для дитини — це можливість безпечно відреагувати на травму, отримати підтримку, співчуття та відчуття стабільність від дорослих. 

Міф 2 — одразу після події необхідно надавати екстрену психологічну допомогу 

Не раз зустрічалась у практиці із батьками, котрі намагались зробити все можливе і неможливе, щоб попередити вплив психотравми на дитину. І тим самим ще більше ускладнювали ситуацію. Зараз поясню чому: пройшовши складні випробування, психіка отримала удар і намагається оговтатись. Тобто, дитина в цей момент вже проживає навантаження. Якщо батьки намагаються «полегшити» життя, переключити увагу, розвеселити, «щоб дитина забула», то в такому випадку нервова система дитини несе ще більше навантаження. Звісно, кожному батьку та матері хочеться одразу полегшити стан дитини та допомогти, і це у нас виходить рефлекторно, бо їм складно витримувати страждання дитини. Так, існує перша психологічна допомога, принцип якої — забезпечити базові людські потреби (повідомити що трапилось, забезпечити житлом, безпекою, сном та воз`єднати із близькими, якщо вони були втрачені). Якщо ж катаклізму, руйнуючого стихійного лиха не відбулось — Keep calm, parents! Будьте стійкими, спокійними та спостерігайте за дитиною. 

Міф 3 — після травматичної події дитина матиме 

ПТСР Діагностувати ПТСР може лише спеціаліст (психолог, психіатр). Якщо батьки протягом місяця спостерігають такі прояви, як: 

• гра, що постійно повторюється та де відображаються елементи психотравмуючої ситуації, • порушення сну/нічні кошмари (без явного змісту),, • труднощі в спілкуванні, • небажання спілкуватись, 

• надмірна імпульсивність та агресія, 

• розсіяність уваги та неможливість сконцентруватись, 

тоді слід звернутися до спеціаліста. Але майте на увазі, що не всі діти мають ПТСР як реакцію на травму. 

Міф 4 — дитина швидко забуде про травму 

А ось у цьому твердженні ми зустрічаємось із протилежним переконанням, що все буде ок. Звісно, буває і так, що ми забуваємо ті неприємні ситуації та моменти життя, що з нами траплялись, але це не означає, що тоді ми не отримали травми. Буває так, що вже дорослі, ми не можемо зрозуміти, чому боїмося собак, адже не пам’ятаємо, як у дитинстві нас налякав пес. Але якщо йдеться про найважчі психотравмуючі переживання (наприклад, сексуальний аб`юз як найважчий ступінь травматизації), то такі події дитина не забуде ніколи. Навчиться виживати, а потім і жити, але не забуде. 

Мабуть для кожного з нас існує свій перелік уявлень та переконань щодо впливу психотравмуючих подій на життя. І ми є, лишаємось і будемо люблячими батьками, котрі завжди намагатимуться зробити якнайкраще для своїх дітей. Пережити біль дитини за неї —одне із нездійснених бажань батьків, але як би ми того не прагнули, нам не вдасться цього зробити. Сподіваюсь, що цим дописом я змогла, в тій чи іншій мірі, роз`яснити поняття травми та її впливу на життя. 

Джерело: WoMo