ПІДЛІТКОВІ КРАДІЖКИ

У вас у будинку з появою дитини почали зникати гроші й цінні речі? Сімейний психолог, залучений експерт Фонду Ріната Ахметова Маріанна Лапіна розповіла читачам порталу «Сирітству — ні!» про те, що робити з прийомним підлітком, коли він бере чуже.

Підлітки часто беруть чуже. Це стосується як прийомних дітей, так і домашніх. Багато дорослих зараз згадують із посмішкою цей свій досвід. Тоді, років у 13 чи 15, пробували, як кажуть, «на смак», як це — взяти чуже. Чи зможу я? І що відчую в той момент, коли спробую стягнути щось із прилавка магазину або в батьків взяти гроші, не запитуючи їх. Пізніше, у трохи старшому віці, багато хлопчиків, спокушаючи ровесниць або намагаючись справити враження на друзів, могли поганяти на татовому автомобілі. Так, влітало від «родаків», іноді навіть сильно. До того ж знали, що так буде. Але, незважаючи на це, можливість побути крутим хлопцем в очах товаришів переважувала майбутню прочуханку від батьків. І ризикували. 

Є така особливість підліткового віку: у цей період важливо зрозуміти себе, свої можливості. Є бажання відчути ризик, відчути адреналін, який виробляється в цей момент. Хочеться протестувати проти правил і традицій, проти порядків батьків. Важливо їм продемонструвати, що ти вже не той слухняний хлопчик і не та зразкова дівчинка, як це було ще рік чи два тому. Це процес природний, спосіб сепарації від батьків. І крадіжка — один із пунктів довгого списку, який включає ту поведінку, яка часто вбиває клин у колишні теплі стосунки між близькими людьми, дорослими й дитиною.

До речі, багато батьків часто не знають про те, що їхня дитина бере чуже, навіть із сімейної «таємної» шафки з грошима. Вони, як і раніше, довіряють своїй дитині й не можуть навіть уявити, що це так. Якщо суми невеликі, то ніколи не дізнаються про це. Подумають, що обрахувалися. А якщо їх схоплять на великій крадіжці, тоді для багатьох, що називається, це буде як «грім серед ясного неба». 

Якщо з дитиною в батьків до підліткового віку були теплі стосунки, якщо в сім’ї прийнято ділитися переживаннями й проблемами, тоді час експериментів, притаманний тінейджерам, не зруйнує цих стосунків. Лише внесе корективи. Поступово, набивши власні «ґулі», пройшовши період спроб і помилок, дитина знову визнає авторитетом своїх батьків, «повернеться до сім’ї». Стосунки поступово почнуть налагоджуватись, але вже на новому рівні. Це зазвичай відбувається до 17–18 років. 
Для прийомних дітей потрібен час, щоб батьки стали авторитетом 

Щодо прийомних підлітків є відмінності. Тут усе набагато складніше. Якщо дитина потрапила до нової родини маленькою, тоді час для того, щоб сформувалася прихильність, є. Це час для того, щоб малюк зміг переконатися, що нові батьки — безпечні люди, які не завдадуть шкоди й не відмовляться від нього, як тільки він їх полюбить, як уже бувало. Не турбуючись про це, дитина зможе прийняти правила сім’ї, порядки, навчиться дисциплінувати себе й регулювати свої імпульси, навчиться відмовлятися від того, що не можна, навіть якщо дуже хочеться. А найважливіше — вона зрозуміє, що в цьому світі є дружба, кохання, взаємоповага й взаємна підтримка. Безпечна прихильність дає можливість формування всіх цих духовних і моральних цінностей.

Якщо дитина виховувалась довгий час у токсичному для неї середовищі, де багато агресії, де потрібно виживати будь-яким способом, коли умови такі, що, якщо ти не забереш в іншого або не вкрадеш, то вкрадуть у тебе, якщо не ти вдариш першим, тоді вдарять тебе, у такому разі в дитини переважають моральні цінності зовсім іншого порядку. І прийомним батькам належить пройти довгий спільний із дитиною шлях формування соціально прийнятних форм поведінки вихованця. 

Що пізніше хлопчик чи дівчинка потрапляють у прийомну сім’ю, то менше часу в них із батьками, щоб стосунки переросли з напружено-недовірливих у більш довірчі й теплі. 

Батьки вчать не брати чужого своїм ставленням до дитини й власним прикладом 

Давайте замислимося над тим, коли та як ми дізнаємося про так звані моральні цінності. Це відбувається в ще ранньому віці, до того, як приходить розуміння причинно-наслідкових зв’язків. У той момент, коли в пісочниці малюк забирає в іншого малюка лопатку, його мама каже: «Не можна так робити! Це не твоя іграшка!». Що бачить її дитина? Те, що мама незадоволена поведінкою малюка й це загрожує їхнім стосункам. А оскільки для дитини питання стосунків із мамою, тобто питання прихильності до неї, — життєво важливе, то вона намагатиметься не засмучувати маму. Хоч і дуже не хочеться, прикро, але треба розлучитися з лопаткою. А мудра мама поспівчуває маленькому горю дитинки, утішить і займе її чимось іншим. 

Поступово до дитини приходить розуміння того, що брати те, що їй не належить, — погано. Це не подобається мамі чи татові. Потім це переноситься й на інші стосунки: з друзями в садочку, потім — на інше соціальне коло. Приходить розуміння того, що до тієї людини, яка бере чуже, ставлення інших негативне. А ще тому, у кого щось крадуть, це приносить страждання. 

Ну і, звісно, важливий особистий приклад. Якщо батьки говорять про те, що не можна брати чуже, але самі це роблять, то, найімовірніше, дитина зробить висновок про те, що вони брешуть. І навряд чи це прищепить малюкові очікувані моральні цінності. 

З прийомними дітьми дедалі складніше, оскільки важливості стосунків із новими батьками відразу не може виникнути. У їхньому минулому житті всі дорослі й значущі люди приносили біль і розчарування. Тому саме над цим важливо працювати насамперед прийомній сім’ї. 

Що робити з прийомним підлітком, коли він бере чуже?

Якщо дитина прийшла в сім’ю в підлітковому віці, завдання ускладнюється тим, що, з одного боку, прийомній дитині потрібно сформувати прихильність до нової сім’ї, а з іншого — відокремитися, сепаруватися, як це передбачає підлітковий вік. Батьки й собі вирішують так само кілька завдань одночасно, іноді різновекторних. З одного боку, вони повинні утримати рамки, дисципліну, а з іншого — бути такими, що приймають, розуміють вікові потреби нового члена сім’ї. Це справді складно і для одних, і для інших. 

Тому першочергове завдання для сім’ї — набратися терпіння, оскільки прийомні підлітки перевірятимуть різними способами нових батьків. Добре було б мати таке місце, де можна обговорити ситуацію, упоратися зі своїми емоціями, продумати стратегію. Наприклад, це групи взаємопідтримки для прийомних сімей або зв’язок із фахівцями, психологом, соціальним працівником. 

Коли підліток із батьками має контакт, він може поділитися своїми страхами, переживаннями. Прийшовши в новий шкільний колектив, створюючи нові соціальні зв’язки, хлопчик чи дівчинка можуть бути в цьому зовсім не компетентні. Вони не вміють дружити, а хочуть. Для них важливі стосунки з протилежною статтю, але вони не знають, як такі стосунки зав’язуються та розвиваються. Адже все не так, як вони це бачили раніше, перебуваючи в неблагополучній родині чи дитячому будинку. Їм хочеться проявити себе, отримати увагу й повагу однолітків. Але вони часом справляють неправильне враження та поводяться неправильно, їх недолюблюють у колективі. 

Підлітки крадуть часто тому, що для них дуже важливо, щоб їх прийняли у важливій для них групі. Вони знаходять для себе пояснення, чому їх не беруть до цієї групи. Вважають, що це відбувається тому, що вони не мають можливості володіти тим, що є в інших. Якщо у всіх є планшет, хороший телефон або інший гаджет, а в прийомної дитини немає, тоді вона почуватиметься, м’яко кажучи, некомфортно. Якщо, наприклад, усі дівчатка в класі мають якісь прикраси або властиві їхньому віку аксесуари, то й прийомній дівчинці цього захочеться. Інакше вона вважатиме, що ніколи не зможе стати рівною серед своїх однокласників чи членів тієї системи однолітків, до якої хоче зараховувати себе. Тоді така дитина може вибрати простий для себе спосіб отримання речі — украсти. 

Звичайно, я не закликаю купувати дитині те, чого сім’я не може собі дозволити. Тут важливим є розуміння того, наскільки це необхідно підлітку. Адже підлітковий вік передбачає, що авторитет однолітків набагато сильніший за авторитет дорослих, що правила тієї групи, до якої він або вона хочуть належати, важливіші за багато інших правил. 

Батькам, як прийомним, так і кровним, важливо говорити дитині про те, чому вони не можуть дозволити їй те, що, на її думку, дуже потрібне. Можливо, якщо батьки зможуть почути цю потребу підлітка, то знайдеться компроміс замість категоричного «ні». І тоді тінейджеру не треба буде брати чужі речі чи гроші. Для нього це означатиме, що його потреби почуті, він цінний у сім’ї. І, можливо, він зможе відмовитися на користь стосунків із батьками від гаджета чи іншої речі. 
Що робити, якщо це сталося? 

Якщо дитина все ж таки зробила цей учинок, узяла чуже, тоді батькам важливо розібратися з причиною. І це може бути нелегко. Зазвичай підлітки вважають за краще відмовчуватись або агресивно захищатись. Непросто, але необхідно батькам насамперед упоратися зі своїми емоціями. Для того, щоб підліток вкотре через необдумані висловлювання дорослих не зробив висновку про себе як про неповноцінного, не здатного ні на що тощо. Тут, як у пісочниці з малюком, доведеться продемонструвати підлітку, що така поведінка не подобається батькам, вони засмучені. Дорослі повинні дуже постаратися (у такій ситуації це нелегко) говорити про поведінку нового члена сім’ї як про щось погане й аморальне, але що не стосується його особистості. Інакше самооцінка, і так досить низька, постраждає. І тоді налагоджувати стосунки з однолітками буде важче. Важливо акцентувати на тому, які почуття ця поведінка викликає в батьків і того, хто постраждав через цю поведінку. І водночас слід дати зрозуміти, що вони поважають особистість дитини, її бажання та потреби. Необхідно подумати, що можна зробити в цій ситуації. Як дитина самостійно чи з допомогою дорослих може компенсувати завдані збитки? Як може вибачитися перед тим, хто постраждав? Дуже важливо, щоб прийомні батьки в цей момент були поряд, не засуджували й не звинувачували підлітка в присутності інших, а підтримували в прагненні все виправити. Якщо вже стосунки склались і є важливими для підлітка, він замислиться над тим, що їх не варто перевіряти на міцність. 

Розібравшись із причиною та з тим, яка потреба спонукує дитину, можна продумати задоволення її більш конструктивними способами. Наприклад, якщо підлітку важливо на даний момент перевірити себе, ризикнути, можна піти з ним у похід, сплав на байдарках, записати його на якийсь екстремальний вид спорту, тобто запропонувати щось таке, щоб він зміг випробувати важливий для себе момент ризику. Добре, якщо це буде спільне з батьками заняття. 

Для того щоб хлопчик чи дівчинка не відчували себе «білими воронами», не маючи якогось нового комп’ютера чи телефона, можна подумати про компромісні варіанти: купити щось менш дороге тощо. І при цьому розповідати й показувати на прикладах, як можна зав’язати стосунки з однолітками, сприяти цьому, якщо підліток згоден прийняти допомогу. 

Коли ж у колективі категорично не приймають дитину (на жаль, так буває), змінити клас, школу, якщо це можливо. Якщо ні — тоді в дитини має бути альтернативний колектив, де вона може себе проявити й почувати себе «своєю». Це може бути секція, гурток, будь-який клуб, дитячий театр, волонтерське об’єднання, наприклад, що допомагає в лікарнях хворим дітям. Дорослому потрібно буде допомогти дитині знайти щось подібне. 

З підлітками дорослим завжди непросто. Але їм не легше. Це вік, коли ти ще не дорослий, але вже не дитина. А будь-який перехідний період — кризовий період. У благополучних сім’ях, коли дитина виросла разом із правилами й принципами сім’ї, вона протестуватиме, але розуміння того, що це все не порушить любов до неї батьків, дозволить собі експериментувати, щоб зрозуміти себе й навчитися бути дорослою. У прийомних травмованих дітей цей період не менш складний і часом проходить важче для всіх. Але є й інший бік цієї медалі — можливість завдяки прихильності до нових дорослих зміцнити своє «я», впізнати себе й переродитися з «лялечки» на метелика.